Ми підібрали 20 актуальних відповідей на запитання.
Водночас, ви можете здійснити пошук, використовуючи слова, які з найбільшою ймовірністю можуть бути в запитанні чи документі у будь-якій послідовності, чи їх частини (не менше трьох знаків) з врахуванням термінології, яка використовується в нормативно-правових актах. Для обмеження кількісного результату пошуку з аналогічними ключовими словами доцільно здійснювати деталізований пошук з використанням фільтрів «оберіть категорію», «оберіть підкатегорію» та інших, що дозволить відібрати лише ті результати пошуку, які вас цікавлять.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не може.
Повна:
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
Згідно з абзацом першим п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування платника (крім великих платників податків) минулих податкових (звітних) років.
Положення п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ застосовуються з урахуванням пп. 3 та 4 прим. 2 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Для цілей п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ погашеними вважаються суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, для яких одночасно виконуються дві такі умови:
а) ці суми були включені до розрахунку об’єкта оподаткування майбутніх податкових (звітних) періодів;
б) за рахунок цих сум було зменшено позитивне значення об’єкта оподаткування (прибуток) відповідних податкових (звітних) років, обраховане відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ без урахування непогашеного від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років;
Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (далі – Декларація).
Показник рядка 19 «Податок на прибуток, нарахований за результатами останнього (звітного) податкового періоду» Декларації може мати як позитивне так і від’ємне значення.
Зменшення фінансового результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років відображається у рядку 3.2.4 додатка РІ до рядка 03 РІ Декларації.
Відповідно до п.п. 1 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених абзацами другим, третім і четвертим п.п. 133.1.1 та п.п. 133.1.4 п. 133.1 ст. 133 ПКУ.
Зокрема, платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів (п.п. 298.2.2 п. 298.2 ст. 298 ПКУ).
Поряд з цим, п.п. «а» п. 137.5 ст. 137 ПКУ визначено, що річний податковий (звітний) період встановлюється, зокрема для платників податку на прибуток, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році.
З урахуванням зазначеного, платник податку на прибуток, який перейшов зі спрощеної системи оподаткування, сплачує податок на прибуток на підставі Декларації за річний податковий (звітний) період (як новостворений), який для нього починається з дати переходу на загальну систему та закінчується 31 грудня такого року, та визначає об’єкт оподаткування податком на прибуток на підставі фінансового результату, відображеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за такий звітний період. Тому, такий платник податку на прибуток, який перейшов зі спрощеної системи оподаткування, не може зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування, що обліковувалось у нього в Декларації до переходу на спрощену систему оподаткування.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
В межах функціональних повноважень зазначене питання не належить до компетенції ДПС. Отже, для отримання детальної інформації з цього питання доцільно звернутися до Пенсійного фонду України або його територіальних органів.
Повна:
Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) для забезпечення ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації, накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування створено Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Державний реєстр).
Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга ст. 16 Закону № 2464).
ДПС відповідно до покладених завдань формує та веде реєстр страхувальників Державного реєстру.
Реєстр страхувальників – це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску – страхувальників (ст. 19 Закону № 2464).
Пенсійний фонд України (далі – ПФУ) відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру (п. 1 частини першої ст. 12 прим. 1 Закону № 2464).
Реєстр застрахованих осіб – це автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (частина перша ст. 20 Закону № 2464).
Водночас відповідно до п. 2 частини четвертої ст. 20 Закону № 2464 персональна електронна облікова картка, яка заводиться на кожну застраховану особу, зберігається в реєстрі застрахованих осіб.
Оскільки ведення реєстру застрахованих осіб покладено на ПФУ, то з питання отримання застрахованою особою інформації щодо сплати роботодавцями за неї єдиного внеску доцільно звернутися до ПФУ або його територіальних органів.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Звільняються з першого числа місяця, в якому з особою укладено контракт, до останнього дня місяця, в якому особу звільнено з військової служби, – на підставі даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Положення п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію, та протягом усього особливого періоду.
Повна:
Відповідно до п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) під час особливого періоду, визначеного Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), визначені пп. 4 (фізичні особи – підприємці, у тому числі фізичні особи підприємці на спрощеній системі оподаткування), 5 (особи, які провадять незалежну професійну діяльність), та 5 прим. 1 (члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) частини першої ст. 4 Закону № 2464, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, або за контрактом на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі – Єдиний реєстр призовників), про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) таких платників єдиного внеску.
Згідно з абзацом шостим п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 положення п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію, та протягом усього особливого періоду.
Отже, звільнення застосовується на підставі даних з Єдиного реєстру призовників – з першого числа місяця, в якому з особою укладено контракт, до останнього дня місяця, в якому особу звільнено з військової служби.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
У додатку 4ДФ до Розрахунку відображає за ознакою доходу «101» за місяць, за який було нараховано заробітну плату:
у графі 4а – фактичну суму нарахованого податку на доходи фізичних осіб, нарахованого та утриманого за ставкою 5 відсотків;
у графі 4 – фактичну суму перераховану податку на доходи фізичних осіб до бюджету.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Особливості оподаткування доходів спеціалістів резидента Дія Сіті, регулюються п. 170.14 прим. 1 ст. 170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) відповідно до п.п. 170.14 прим. 1.1 якого податковим агентом платника податку – спеціаліста резидента Дія Сіті під час нарахування (виплати) на його користь доходів у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику податку у зв’язку з трудовими відносинами чи у зв’язку з виконанням гіг-контракту, укладеного у порядку, передбаченому Законом України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон № 1667), є резиденти Дія Сіті.
Згідно з п.п. 170.14 прим. 1.2 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 відс.), оподатковуються доходи платника податку – спеціаліста резидента Дія Сіті, що нараховуються (виплачуються) на його користь резидентом Дія Сіті (крім резидента Дія Сіті, який одночасно має статус резидента Дефенс Сіті) починаючи з календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому набуто статус резидента Дія Сіті, у вигляді:
а) заробітної плати;
б) винагороди за гіг-контрактом, укладеним у порядку, передбаченому Законом № 1667, у тому числі винагороди за створення та перехід прав на твори, створені за замовленням;
в) авторської винагороди за створення службового твору та перехід прав на службові твори.
Доходи спеціалістів резидента Дія Сіті, передбачені підпунктами «а» – «в» п.п. 170.14 прим. 1.2 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ, що були нараховані (виплачені) у календарному місяці, в якому набуто статус резидента Дія Сіті, оподатковуються за ставкою (18 відс.), визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.
Водночас, п.п. 170.14 прим. 1.5 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ встановлено, що у разі якщо податковий агент – резидент Дія Сіті у відповідний календарний місяць не відповідав вимогам, визначеним пп. 2, 3 частини першої ст. 5 Закону № 1667 (крім випадків, зазначених в абзаці першому п.п. 170.14 прим. 1.6 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ), такий податковий агент зобов’язаний у межах податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок) самостійно нарахувати податок за ставкою, встановленою п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відс.), щодо доходів спеціалістів резидента Дія Сіті, передбачених підпунктами «а» – «б» п.п. 170.14 прим.1.2 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ, що були нараховані (виплачені) протягом такого календарного місяця, та за власний рахунок сплатити (перерахувати) до подання податкового розрахунку податок до бюджету за вирахуванням податку, що був сплачений (перерахований) до бюджету з таких доходів.
При цьому сума такого сплаченого (перерахованого) податку податковим агентом не включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу спеціалістів резидента Дія Сіті.
У разі невідповідності резидента Дія Сіті у відповідний календарний місяць вимогам, визначеним пп. 2, 3 частини першої ст. 5 Закону № 1667, у нього виникає обов’язок самостійно нарахувати податок за ставкою, встановленою п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відс.), щодо доходів, виплачених протягом такого календарного місяця спеціалістам резидента Дія Сіті та сплатити (перерахувати) за власний рахунок податок до бюджету за вирахуванням фактично вже сплаченого до бюджету податку з нарахованих доходів за відповідний календарний місяць.
Абзацом першим п.п. 170.14 прим. 1.6 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ встановлено, що до 31 грудня календарного року, наступного за календарним роком, у якому податковий агент набув статусу резидента Дія Сіті відповідно до частини третьої ст. 5 Закону № 1667, положення п.п. 170.14 прим. 1.5 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ щодо податкових наслідків невідповідності вимозі, визначеній п. 3 частини першої ст. 5 Закону № 1667, не застосовуються. Оподаткування таких доходів спеціалістів резидента Дія Сіті здійснюється відповідно до положень п.п. 170.14 прим. 1.2 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ.
Відповідно до п.п. 2 п. 4 розд. IV Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 (далі – Порядок № 4), у розд. I додатку 4ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» (далі – додаток 4ДФ) до Розрахунку відображаються, зокрема, персоніфіковані дані про суми нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб доходу (відповідно графи 3а та 3) та нарахованих (перерахованих) до бюджету податку на доходи фізичних осіб (відповідно графи 4а та 4) та військового збору (відповідно графи 5а та 5), ознака доходу (графа 6).
Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведених у додатку 2 до Порядку № 4, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), крім доходів, зазначених в абзаці третьому п. 4 підрозд. 1 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ) зазначаються у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «101» за відповідний місяць.
Враховуючи викладене, резидент Дія Сіті, який у відповідний календарний місяць не відповідав вимогам, визначеним пп. 2, 3 частини першої ст. 5 Закону № 1667 (крім випадків, зазначених в абзаці першому п.п. 170.14 прим. 1.6 п. 170.14 прим. 1 ст. 170 ПКУ) відображає у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «101» за місяць, за який було нараховано заробітну плату:
у графі 4а – фактичну суму нарахованого податку на доходи фізичних осіб нарахованого та утриманого за ставкою 5 відс.;
у графі 4 – фактичну суму перераховану податку на доходи фізичних осіб до бюджету.
Відповідно до абзацу першого п. 50.1 ст. 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 ПКУ), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.
Порядок проведення коригувань Розрахунку визначений розд. V Порядку.
Коригування поданого і прийнятого Розрахунків проводяться на підставі самостійно виявлених платником помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом (п. 1 розд. V Порядку).
Підпунктом 119.1 ст. 119 ПКУ неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 2040 гривень.
Передбачені п. 119.1 ст. 119 ПКУ штрафи не застосовуються у випадках, якщо недостовірні відомості або помилки в податковій звітності про суми доходів, нараховані (сплачені) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), виникли у зв’язку з виконанням податковим агентом вимог п. 169.4 ст. 169 ПКУ та були виправлені відповідно до вимог ст. 50 ПКУ.
Крім того, штрафи, передбачені п. 119.1 ст. 119 ПКУ, не застосовуються у випадках, якщо помилки щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків у податковій звітності про суми доходів, нараховані (сплачені) на користь платника податків, суми утриманого з них податку були виправлені податковими агентами самостійно, у тому числі протягом 30 календарних днів з дня надходження повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом (п. 119.3 ст. 119 ПКУ).
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Сімейні фермерські господарства, які зареєстровані платниками єдиного податку четвертої групи згідно із главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України.
Повна:
Відповідно до п. 13 прим. 1.1 ст. 13 прим. 1 Закону України від 26 червня 2004 року № 1877-ІV «Про засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» сімейним фермерським господарствам, які зареєстровані платниками єдиного податку четвертої групи згідно із главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, надається додаткова фінансова підтримка через механізм доплати на користь застрахованих осіб – членів / голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у сумі:
0,9 мінімального страхового внеску – перший рік;
0,8 мінімального страхового внеску – другий рік;
0,7 мінімального страхового внеску – третій рік;
0,6 мінімального страхового внеску – четвертий рік;
0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;
0,4 мінімального страхового внеску – шостий рік;
0,3 мінімального страхового внеску – сьомий рік;
0,2 мінімального страхового внеску – восьмий рік;
0,1 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.
Така фінансова підтримка надається за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, в тому числі за рахунок коштів, які спрямовуються на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників відповідно до п. 42 розд. VI Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI.
Згідно з п. 13 прим. 1.3 ст. 13 прим. 1 Закону № 1877 фінансова підтримка надається зазначеному у ст. 13 прим. 1 Закону № 1877 сімейному фермерському господарству виключно за умови, що його голова сплачує за себе та за кожного з членів свого фермерського господарства (якщо вони не підлягають страхуванню на інших засадах) єдиний внесок у сумі, не меншій за:
0,1 мінімального страхового внеску – перший рік;
0,2 мінімального страхового внеску – другий рік;
0,3 мінімального страхового внеску – третій рік;
0,4 мінімального страхового внеску – четвертий рік;
0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;
0,6 мінімального страхового внеску – шостий рік;
0,7 мінімального страхового внеску – сьомий рік;
0,8 мінімального страхового внеску – восьмий рік;
0,9 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.
Порядок надання сімейним фермерським господарствам додаткової фінансової підтримки через механізм доплати на користь застрахованих осіб – членів / голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, передбаченої ст. 13 прим. 1 Закону № 1877, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 565.
113. Ліцензування виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального
Чинна публікація
Коротка:
Зберігання пального у паливному баку автомобіля не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.
Зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
У разі зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), а також якщо пальне зберігається не для потреб власного споживання та/або промислової переробки в каністрі, ємності, що використовується для зберігання пального, іншій споживчій тарі, необхідно отримувати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального крім випадків коли пальне зберігається:
в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії;
в місцях зберігання пального, що використовуються підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву, суб’єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі.
При цьому, для суб’єктів господарювання, що зберігають пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, встановлено окремі умови щодо зберігання такого пального.
Повна:
Відповідно до ст. 28 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
Суб’єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального.
Згідно з ст. 1 Закону № 3817 зберігання пального – надання послуг та/або діяльність, пов’язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб).
Підпунктом 14.1.6 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI передбачено, що не є акцизним складом пересувним, зокрема, паливний бак транспортного засобу.
Суб’єкти господарювання здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (частина п’ята ст. 28 Закону № 3817).
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону № 3817 місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), які належать суб’єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб’єктом господарювання.
Суб’єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб’єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію.
Згідно з ст. 29 Закону № 3817 суб’єкти господарювання здійснюють оптову або роздрібну торгівлю пальним виключно у споживчій тарі об’ємом до 5 літрів включно без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального.
Ліцензія на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
1) підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
2) підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
3) суб’єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі.
При цьому, для суб’єктів господарювання, що зберігають пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, п. 24 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 встановлено окремі умови щодо зберігання такого пального.
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не надаються, якщо така особа є власником об’єктів нежитлової нерухомості.
Такі документи надаються у разі відсутності у базі даних інформаційних систем ДПС відомостей про класифікаційні ознаки та функціональне призначення об’єктів нерухомості.
Повна:
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Згідно з п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018-2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 (далі – Класифікатор), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B – F КВЕД Національного класифікатора ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єкта / об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до п.п. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПКУ органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов’язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій, надає відомості у строки та в порядку, встановлені п.п. 70.16.7 прим. 1 п. 70.16 ст. 70 ПКУ.
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем Державної податкової служби України (далі – ДПС), сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об’єкт оподаткування.
Визначення належності будівель до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об’єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Враховуючи зазначене, фізичною особою – підприємцем не надаються до контролюючого органу правовстановлюючі документи, які підтверджують належність об’єктів нежитлової нерухомості до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018-2023 Класифікатора, якщо така особа є їх власником.
Такі документи надаються у разі відсутності у базі даних інформаційних систем ДПС відомостей про класифікаційні ознаки та функціональне призначення об’єктів нерухомості.
135. Загальні питання
Чинна публікація
Коротка:
1. На головній сторінці вебпорталу ДПС (https://tax.gov.ua) або на субсайті відповідного територіального органу ДПС натиснути банер «Електронна черга. Запис в ЦОП», що здійснить перенаправлення до Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (ЗІР) на сторінку «Попередня реєстрація в електронній черзі для отримання послуг». Натиснути кнопку «Продовжити».
2. Зареєструватися, заповнивши дані: ім’я, прізвище, електронну адресу (Email) та номер телефону. Після чого посилання для продовження запису буде відправлено на зазначену електронну адресу.
3. Перейти за посилання та обрати потрібний вид послуги (подання кореспонденції, подання звітності, отримання консультацій з питань електронних сервісів, проведення звірки даних щодо майнових податків, послуги КЕП, адміністративні та інші послуги), територіальне відділення ЦОП, зручні дату і час та натиснути на кнопку «Передати запит на реєстрацію».
Інформація про підтвердження реєстрації візиту до ЦОП (із зазначенням дати, часу й адреси ЦОП) з’являється на екрані та відправляється на електронну адресу.
Повна:
Згідно з абзацом другим розд. I Примірного положення центру обслуговування платників, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 13.11.2025 № 1083 «Про затвердження документів, які регламентують діяльність ЦОП», центр обслуговування платників (далі – ЦОП) створюється безпосередньо при головних управліннях ДПС в областях та м. Києві, державних податкових інспекціях (далі – ДПІ) які є їхніми структурними підрозділами, та структурних підрозділах ДПІ / відокремлених точках доступу (із зазначенням місця дислокації) із метою забезпечення зручних та доступних умов для отримання послуг і сервісів громадянами, самозайнятими та юридичними особами, поліпшення іміджу органів ДПС, підвищення ефективності та оптимізації умов роботи.
Електронна черга – сервіс попереднього запису до ЦОП для отримання адміністративних та інформаційних послуг.
Для запису через вебпортал ДПС до електронної черги (запис в ЦОП) необхідно:
1. На головній сторінці вебпорталу ДПС (https://tax.gov.ua) або на субсайті відповідного територіального органу ДПС натиснути банер «Електронна черга. Запис в ЦОП», що здійснить перенаправлення до Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (ЗІР) на сторінку «Попередня реєстрація в електронній черзі для отримання послуг». Натиснути кнопку «Продовжити».
2. Зареєструватися, заповнивши дані: ім’я, прізвище, електронну адресу (Email) та номер телефону. Після чого посилання для продовження запису буде відправлено на зазначену електронну адресу.
3. Перейти за посилання та обрати потрібний вид послуги (подання кореспонденції, подання звітності, отримання консультацій з питань електронних сервісів, проведення звірки даних щодо майнових податків, послуги КЕП, адміністративні та інші послуги), територіальне відділення ЦОП, зручні дату і час та натиснути на кнопку «Передати запит на реєстрацію».
Інформація про підтвердження реєстрації візиту до ЦОП (із зазначенням дати, часу й адреси ЦОП) з’являється на екрані та відправляється на електронну адресу.
Також Контакт-центр ДПС (за номерами 0 800 501 007, 0 500 501 007 (Vodafone), 0 770 501 007 (Київстар), 0 730 501 007 (Lifecell)) здійснює запис фізичних та юридичних осіб на візит до ЦОП (електронна черга).
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Єдиний внесок сплачується демобілізованими (звільненими з військової служби) фізичними особами – підприємцями, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та членами фермерського господарства протягом 180 календарних днів з першого дня їх демобілізації (звільнення з військової служби) без нарахування штрафних і фінансових санкцій.
Звітність про нарахований єдиний внесок протягом строку військової служби подається демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 150 календарних днів з першого дня його демобілізації (звільнення з військової служби), без нарахування штрафних і фінансових санкцій, пені.
Повна:
Відповідно до п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі –Закон № 2464) під час особливого періоду, визначеного Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543), платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), визначені пп. 4 (фізичні особи – підприємці, у тому числі фізичні особи підприємці на спрощеній системі оподаткування), 5 (особи, які провадять незалежну професійну діяльність), та 5 прим. 1 (члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) частини першої ст. 4 Закону № 2464, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, або за контрактом на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) таких платників єдиного внеску.
Якщо платник єдиного внеску, зазначений у пп. 4, 5 або 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, має найманих працівників і на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам заробітної плати та/або інших доходів, його зобов’язання, визначені підпунктами 1 (крім сплати єдиного внеску), 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12 частини другої ст. 6 Закону № 2464, здійснює така уповноважена особа.
Єдиний внесок, що був нарахований уповноваженою особою з таких виплат, сплачується таким демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 180 календарних днів з першого дня її демобілізації (звільнення з військової служби) без нарахування штрафних і фінансових санкцій.
Звітність про нарахований єдиний внесок протягом строку військової служби платника єдиного внеску, зазначеного у пп. 4, 5 або 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, уповноваженою особою на суми виплат найманим працівникам та іншим особам подається демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 150 календарних днів з першого дня його демобілізації (звільнення з військової служби), встановлені Законом № 2464, без нарахування штрафних і фінансових санкцій, пені передбачених Законом № 2464.
Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не є базою нарахування єдиного внеску.
Повна:
Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) встановлено, що законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464 (частина перша ст. 2 Закону № 2464).
Платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці, такі як підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464).
Для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Водночас відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) дія КЗпП та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначеними Законом України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон № 1667).
Так, організаційні, правові та фінансові засади функціонування правового режиму Дія Сіті, що запроваджується з метою стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні шляхом створення сприятливих умов для ведення інноваційного бізнесу, розбудови цифрової інфраструктури, залучення інвестицій, а також талановитих спеціалістів визначені Законом № 1667.
Згідно з пп. 4 – 7 ст. 21 розд. V Закону № 1667 гіг-спеціаліст має право на щорічну оплачувану перерву у виконанні робіт (наданні послуг) тривалістю 17 робочих днів, якщо гіг-контрактом не визначено більшу тривалість такої перерви.
Гіг-спеціаліст може реалізувати своє право на щорічну оплачувану перерву у виконанні робіт (наданні послуг) лише після спливу шести безперервних місяців виконання робіт (надання послуг) за гіг-контрактом, якщо гіг-контрактом не визначено коротший строк.
Щорічна оплачувана перерва у виконанні робіт (наданні послуг) на розсуд гіг-спеціаліста може бути поділена на частини будь-якої тривалості.
Витрати, пов’язані з оплатою щорічної оплачуваної перерви у виконанні робіт (наданні послуг), здійснюються за рахунок коштів резидента Дія Сіті у порядку, визначеному гіг-контрактом.
Відповідно до абзацу першого частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платника – резидента Дія Сіті (крім резидента Дія Сіті, який одночасно має статус резидента Дефенс Сіті), який у календарному місяці відповідав вимогам, визначеним пп. 2, 3 частини першої, п. 10 частини другої ст. 5 Закону № 1667, починаючи з календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому платником набуто статус резидента Дія Сіті, встановлюється:
а) на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108/95-ВР, – у розмірі мінімального страхового внеску (абзац другий частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464);
б) на суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за гіг-контрактами, укладеними у порядку, передбаченому Законом № 1667, – у розмірі мінімального страхового внеску (абзац третій частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464).
За виконані протягом місяця роботи (надані послуги) гіг-спеціалісту виплачується винагорода у розмірі, порядку та строки, визначені сторонами в гіг-контракті з урахуванням положень Закону № 1667. Розмір винагороди за гіг-контрактом може встановлюватися за період або розраховуватися залежно від обсягу виконаних робіт (наданих послуг) чи кількості часу, витраченого на їх виконання (надання) (ст. 19 Закону № 1667).
Оскільки дохід у вигляді щорічної оплачуваної перерви, яка згідно з гіг-контрактом укладена між гіг-спеціалістом та резидентом Дія Сіті у порядку передбаченому Законом № 1667, не є складовою винагороди за виконання гіг-спеціалістом роботи (надання послуг), а дія КЗпП та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, то такий дохід не є базою нарахування єдиного внеску.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка та повна відповіді ідентичні:
Діяльність зі створення відео контенту та його розміщення на YouTube з метою отримання доходу від реклами є частиною господарської діяльності ФОП.
Тому, у разі якщо реклама YouTube, яка розміщується YouTube у відеоматеріалах, створених фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку, кошти отримані від YouTube та зараховані на рахунок, відкритий у банківській установі в Україні для здійснення підприємницької діяльності (впродовж звітного періоду, але не пізніше річного податкового (звітного) періоду) включаються в дохід фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку та оподатковуються у порядку згідно з главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
При цьому, у разі якщо дохід, від YouTube, отриманий фізичною особою-резидентом (яка не є фізичною особою-підприємцем), то такий дохід вважається як такий, що отриманий за межами України, і, відповідно, включається до загального річного оподаткованого доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Має право за умови дотримання вимог пп. 291.4 та 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Водночас, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець порушує умови, передбачені ПКУ для другої групи платників єдиного податку, але за таким підприємцем залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.
Повна:
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених встановлено главою 1 розд. XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 291.4 ст. 291 ПКУ визначено умови перебування платників на спрощеній системі оподаткування з поділом на групи платників єдиного податку.
Водночас нормами п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено перелік суб’єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.
Так, зокрема, відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ однією з умов перебування фізичних осіб – підприємців на другій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договір про надання послуг є складним зобов’язанням, що складається з двох зобов’язань: правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник має право вимагати виконання цього обов’язку, та правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Частиною першою ст. 528 ЦКУ встановлено, що виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Отже, незалежно від того, що згідно з умовами договору виконання обов’язку щодо оплати за товари/послуги покладено на іншу особу, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка надає послуги, в т. ч. надання в оренду приміщення, відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець має право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови дотримання вимог пп. 291.4 та 291.5 ст. 291 ПКУ.
Водночас, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець порушує умови, передбачені ПКУ для другої групи платників єдиного податку, але за таким підприємцем залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Отримання послуг від нерезидента можливе без укладення окремого письмового договору, якщо:
існує первинний документ (інвойс або інший аналог), який містить обов’язкові реквізити;
здійснено фактичну оплату таких послуг;
форма правочину не суперечить вимогам законодавства щодо письмової форми;
відповідний порядок документообігу передбачено обліковою політикою підприємства.
Окремо слід зазначити, що наведена позиція має інформаційний характер і не встановлює норм права.
Повна:
Порядок договірних зобов’язань між учасниками відносин у сферах господарювання регулюється Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ).
У частині першій ст. 205 ЦКУ передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено в законі.
Відповідно до частини першої ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Також у частині другій ст. 639 ЦКУ визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо у законі ця форма для цього виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Отже, записи у регістрах здійснюються виключно на підставі належним чином оформлених первинних документів.
Згідно зі ст. 4 Закону № 996 бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства повинні ґрунтуватися, зокрема, на принципі нарахування, за яким доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Відповідно до ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів, який здійснює керівництво підприємством і несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах.
Підприємство самостійно, зокрема:
обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених у Законі № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології оброблення облікових даних;
розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
затверджує правила документообороту і технологію оброблення облікової інформації.
Таким чином, визначення первинного документа, а також його обов’язкових реквізитів є врегульованим законодавчо та відповідає концептуальним підходам формування інформації в бухгалтерському обліку, принципам ведення бухгалтерського обліку та положенням міжнародних стандартів фінансової звітності і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Отримання послуг від нерезидента можливе без укладення окремого письмового договору, якщо:
існує первинний документ (інвойс або інший аналог), який містить обов’язкові реквізити;
здійснено фактичну оплату таких послуг;
форма правочину не суперечить вимогам законодавства щодо письмової форми;
відповідний порядок документообігу передбачено обліковою політикою підприємства.
Окремо слід зазначити, що наведена позиція має інформаційний характер і не встановлює норм права.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Фінансова звітність є невід’ємною частиною податкової декларації з податку на прибуток підприємств (далі – Декларація) та має подаватися також до контролюючих органів за кожний звітний (податковий) період, за який подається така Декларація.
Для подання фінансової звітності в електронній формі, Державна служба статистики України розробляє електронні формати та оприлюднює на офіційному вебсайті Державної служби статистики України.
Фінансова звітність оприлюднюється у форматі XML-документів для подачі звітності у Державну податкову службу України та Державну службу статистики України.
Повна:
Пунктом 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) визначено, що платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 ПКУ.
Платники податку на прибуток, які відповідно до Закону № 996 зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають разом з податковою декларацією за відповідний податковий (звітний) період звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), складені до перевірки фінансової звітності аудитором. Звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати) подаються платниками податку згідно з абзацом другим п. 46.2 ст. 46 ПКУ за формою, визначеною згідно із Законом № 996, у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 ПКУ (абзац другий п. 46.2 ст. 46 ПКУ).
Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до п. 46.2 ст. 46 ПКУ, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід’ємною частиною.
Порядок подання фінансової звітності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419 (далі – Порядок № 419).
Згідно з п. 2 Порядку № 419 платники податку на прибуток у визначених законом випадках подають податковим органам у порядку, передбаченому ПКУ для подання податкової декларації, проміжну (І квартал, перше півріччя, дев’ять місяців) та річну фінансову звітність.
Проміжна (І квартал, перше півріччя, дев’ять місяців) або річна фінансова звітність подається підприємствами податковим органам у строки, передбачені ПКУ (п. 5 Порядку № 419).
Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (далі – Декларація).
Формою Декларації передбачено подання форм фінансової звітності як додатка ФЗ до Декларації.
У формі Декларації передбачено відображення поданих до декларації форм фінансової звітності:
Баланс (Звіт про фінансовий стан);
Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід);
Звіт про рух грошових коштів;
Звіт про власний капітал;
Примітки до річної фінансової звітності.
Підтвердженням подання фінансової звітності, разом з Декларацією є позначка «+» в Декларації таблиці «Наявність додатків» та у таблиці «Наявність поданих до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств додатків – форм фінансової звітності» графи «ФЗ»:
у графі «НП(С)БО» – у разі складення за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;
у графі «МСФЗ» – у разі складання за міжнародними стандартами фінансової звітності.
Платником податку проставляється позначка у тих графах таблиці, що відповідають назвам форм фінансової звітності, поданої разом з Декларацією.
Отже, фінансова звітність є невід’ємною частиною Декларації та має подаватися також до контролюючих органів за кожний звітний (податковий) період, за який подається така Декларація.
Для подання фінансової звітності в електронній формі, Державна служба статистики України розробляє електронні формати та оприлюднює на офіційному вебсайті Державної служби статистики України.
Фінансова звітність оприлюднюється у форматі XML-документів для подачі звітності у Державну податкову службу України та Державну службу статистики України.
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
Помилка, допущена при складанні податкової накладної у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, може бути виправлена шляхом складання та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) розрахунку коригування до такої податкової накладної. Право на податковий кредит у даному випадку виникає у платника податку − покупця на підставі податкової накладної з урахуванням розрахунку коригування до неї у звітному (податковому) періоді, в якому розрахунок коригування зареєстровано в ЄРПН, але не пізніше 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Повна:
Зважаючи на положення п. 44.1 ст. 44, а також п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст. 192, пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), платник податку – покупець товарів / послуг може віднести суми ПДВ до податкового кредиту на підставі податкової накладної, складеної з дотриманням норм податкового законодавства, та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) постачальником (платником ПДВ), не пізніше, ніж через 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної та за умови, що показники такої податкової накладної відповідають первинним (бухгалтерським) документам, складеним за такою господарською операцією.
Податкова накладна, що містить помилки у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, є такою, що складена з порушенням норм ПКУ, не дає змоги ідентифікувати здійснену операцію та не може бути підставою для формування податкового кредиту платником податку – покупцем.
Помилка, допущена при складанні податкової накладної у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, може бути виправлена шляхом складання та реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до такої податкової накладної. Право на податковий кредит у даному випадку виникає у платника податку − покупця на підставі податкової накладної з урахуванням розрахунку коригування до неї у звітному (податковому) періоді, в якому розрахунок коригування зареєстровано в ЄРПН, але не пізніше 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Так, має право, у разі якщо відповідно до договору визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка підписує акт виконаних робіт.
Повна:
Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ однією з умов перебування фізичних осіб – підприємців на другій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договір про надання послуг є складним зобов’язанням, що складається з двох зобов’язань: правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник має право вимагати виконання цього обов’язку, та правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Враховуючи зазначене, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги, в т. ч. послуги з міжнародного перевезення, відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець має право обрати другу групу платника єдиного податку.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Платник податків може застосувати правила міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку у звітному 2025 році за умови отримання від нерезидента, на момент застосування таких правил довідки, якою підтверджується інформація, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
У разі, якщо під час застосування правил міжнародного договору України щодо звільнення (зменшення) від оподаткування у звітному 2025 році зазначена довідка відсутня, платник податків може застосувати такі правила за наявності наданої нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний 2024 рік.
В такому випадку довідка за 2025 звітний рік може бути надана після закінчення звітного 2025 року.
Повна:
Згідно з п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) дивіденди – це платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються також:
платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподілом чистого прибутку (його частини);
суми доходів у вигляді платежів за цінні папери (корпоративні права), що виплачуються на користь нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
вартість товарів (робіт, послуг), крім цінних паперів та деривативів, що придбаваються у нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
сума заниження вартості товарів (робіт, послуг), які продаються нерезиденту, зазначеному в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях порівняно із сумою, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника – нерезидента України у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи.
Підпунктом 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті – платників податку на особливих умовах – на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме:
а) господарські операції, що здійснюються з пов’язаними особами – нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених п.п. 39.2.1.5 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ;
б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів – нерезидентів;
в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, або які є резидентами цих держав (територій);
г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 прим. 1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ;
ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.
Відповідно до п.п. 39.2.1.4 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті – платників податку на особливих умовах – на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), зокрема, але не виключно:
а) операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо;
б) операції з придбання (продажу) послуг;
в) операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об’єктами інтелектуальної власності;
г) фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо;
ґ) операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів;
д) операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні;
е) операції, у результаті яких обсяг доходу та/або фінансовий результат платника податку зменшується внаслідок повної або часткової, безповоротної або тимчасової передачі функцій разом з матеріальними та/або нематеріальними активами (або без них), вигодами, ризиками та можливостями іншому платнику податку (іншій особі) в тих випадках, коли у взаємовідносинах між непов’язаними особами така передача не здійснювалася б без компенсації, незалежно від того, чи відображені такі операції у бухгалтерському обліку.
Згідно з п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що господарські операції, передбачені п.п. 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:
річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує
10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.
Підпунктом 39.2.1.9 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ встановлено, що обсяг господарських операцій платника податків для цілей п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ обраховується за цінами, що відповідають принципу «витягнутої руки».
Згідно з абзацом другим п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ у разі, якщо резидент (крім платників єдиного податку четвертої групи) здійснює на користь нерезидента виплату доходів, зазначених в абзацах четвертому – шостому п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, у сумі, що перевищує суму, що відповідає принципу «витягнутої руки», або виплачує інші доходи, прирівняні згідно з ПКУ до дивідендів, такий резидент має утримати з суми такого перевищення та з таких інших доходів податок на доходи нерезидента за ставкою в розмірі 15 відс. (якщо інша ставка не встановлена міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України). Такий податок має бути сплачений до граничної дати подання звіту про контрольовані операції за відповідний звітний (податковий) рік.
Відповідно до ст. 3 ПКУ якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору.
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено у ст. 103 ПКУ.
Відповідно до п. 103.1 ст. 103 ПКУ застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Пунктом 103.2 ст. 103 ПКУ передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 ПКУ.
Податкові вигоди у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, передбачені міжнародним договором, не надаються стосовно відповідного виду доходу або прибутку, якщо головною або переважною метою здійснення відповідної господарської операції нерезидента з резидентом України було безпосереднє або опосередковане отримання переваг, які надаються міжнародним договором у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку. Ця норма не застосовується, якщо буде встановлено, що отримання таких переваг відповідає об’єкту та цілям міжнародного договору України. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені цим пунктом, застосовуються відповідні правила міжнародного договору.
Згідно з п. 103.4 ст. 103 ПКУ підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 ПКУ, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Пунктом 103.5 ст. 103 ПКУ встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 103.8 ст. 103 ПКУ особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
Таким чином, платник податків може застосувати правила міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку у звітному 2025 році за умови отримання від нерезидента, на момент застосування таких правил довідки, якою підтверджується інформація, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, виданої компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни та яка відповідатиме вимогам п. 103.5 ст. 103 ПКУ, а саме належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
У разі, якщо під час застосування правил міжнародного договору України щодо звільнення (зменшення) від оподаткування у звітному 2025 році зазначена довідка відсутня, платник податків може застосувати такі правила за наявності наданої нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний 2024 рік.
В такому випадку довідка за 2025 звітний рік може бути надана після закінчення звітного 2025 року.
Крім того, повідомляємо, що питання оподаткування доходів нерезидентів, що прирівнюються до дивідендів, розглянуті в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2021 № 480.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
При визначенні мінімального податкового зобов’язання відповідно до підпунктів 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 Податкового Кодексу України враховано кількість місяців, протягом яких земельна ділянка перебувала у власності, проте, враховуючи внесені зміни, розрахункова сума мінімального податкового зобов’язання починаючи з 2024 року не може становити менше ніж 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частина ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
Повна:
Відповідно до п. 74 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) при визначенні мінімального податкового зобов’язання у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, сума мінімального податкового зобов’язання, визначена підпунктами 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ, не може становити менше 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
Дія п. 74 підрозд. 10 розд. XX ПКУ не поширюється на земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях можливих бойових дій, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Враховуючи вищезазначене, при визначенні мінімального податкового зобов’язання відповідно до підпунктів 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ враховано кількість місяців, протягом яких земельна ділянка перебувала у власності, проте, враховуючи внесені зміни, розрахункова сума мінімального податкового зобов’язання починаючи з 2024 року не може становити менше ніж 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частина ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
На дату оплати покупцем товару за новою (зниженою) ціною.
Повна:
Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та їх коригування, а також складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено ст.ст. 187, 192, 198, 199 і 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
Розрахунок коригування до податкової накладної необхідно складати на дату оплати покупцем товару за новою (зниженою) ціною.
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Обчислюється виходячи із сумарної загальної площі об’єктів, що перебувають у власності платника, при цьому податок не нараховується та не сплачується за об’єкт житлової нерухомості, що розташований на території України тимчасово окупованій російською федерацією.
Повна:
Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ).
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Обчислення суми податку з об’єкта / об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у порядку визначеному п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ.
Підпунктом «б» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника податку більше одного обє’кта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку.
Згідно до п.п. «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 264 ПКУ база оподаткування об’єкта / об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи – платника податку, зменшується, зокрема для житлового будинку / будинків незалежно від їх кількості – на 120 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості (п.п. «г» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
Разом з тим, тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, положення ст. 266 ПКУ застосовуються з урахуванням таких особливостей:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, зокрема, за 2021 та 2022 роки – за об’єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних осіб;
починаючи з 01 січня 2023 року за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, у якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Враховуючи вищезазначене, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки обчислюється виходячи із сумарної загальної площі об’єктів, що перебувають у власності платника, при цьому податок не нараховується та не сплачується за об’єкт житлової нерухомості, що розташований на територіях України тимчасово окупованих російською федерацією.
Додатково інформуємо, що єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження – Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952)).
Держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Міністерство юстиції України, що забезпечує створення та функціонування такого реєстру (ст. 7 Закону № 1952).
Забезпечення проведення державної реєстрації прав відповідно до частини першої ст. 6 та ст. 10 Закону № 1952 належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, районних у місті Києві державних адміністрацій, нотаріусів.
Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
