Ми підібрали 20 актуальних відповідей на запитання.
Водночас, ви можете здійснити пошук, використовуючи слова, які з найбільшою ймовірністю можуть бути в запитанні чи документі у будь-якій послідовності, чи їх частини (не менше трьох знаків) з врахуванням термінології, яка використовується в нормативно-правових актах. Для обмеження кількісного результату пошуку з аналогічними ключовими словами доцільно здійснювати деталізований пошук з використанням фільтрів «оберіть категорію», «оберіть підкатегорію» та інших, що дозволить відібрати лише ті результати пошуку, які вас цікавлять.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Має право за умови дотримання вимог пп. 291.4 та 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Водночас, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець порушує умови, передбачені ПКУ для другої групи платників єдиного податку, але за таким підприємцем залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.
Повна:
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених встановлено главою 1 розд. XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 291.4 ст. 291 ПКУ визначено умови перебування платників на спрощеній системі оподаткування з поділом на групи платників єдиного податку.
Водночас нормами п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено перелік суб’єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.
Так, зокрема, відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ однією з умов перебування фізичних осіб – підприємців на другій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договір про надання послуг є складним зобов’язанням, що складається з двох зобов’язань: правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник має право вимагати виконання цього обов’язку, та правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Частиною першою ст. 528 ЦКУ встановлено, що виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Отже, незалежно від того, що згідно з умовами договору виконання обов’язку щодо оплати за товар / послуги покладено на іншу особу, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка надає послуги, в т. ч. надання в оренду приміщення, відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець має право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови дотримання вимог пп. 291.4 та 291.5 ст. 291 ПКУ.
Водночас, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець порушує умови, передбачені ПКУ для другої групи платників єдиного податку, але за таким підприємцем залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не є базою нарахування єдиного внеску.
Повна:
Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) встановлено, що законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464 (частина перша ст. 2 Закону № 2464).
Платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці, такі як підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464).
Для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Водночас відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) дія КЗпП та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначеними Законом України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон № 1667).
Так, організаційні, правові та фінансові засади функціонування правового режиму Дія Сіті, що запроваджується з метою стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні шляхом створення сприятливих умов для ведення інноваційного бізнесу, розбудови цифрової інфраструктури, залучення інвестицій, а також талановитих спеціалістів визначені Законом № 1667.
Згідно з пп. 4 – 7 ст. 21 розд. V Закону № 1667 гіг-спеціаліст має право на щорічну оплачувану перерву у виконанні робіт (наданні послуг) тривалістю 17 робочих днів, якщо гіг-контрактом не визначено більшу тривалість такої перерви.
Гіг-спеціаліст може реалізувати своє право на щорічну оплачувану перерву у виконанні робіт (наданні послуг) лише після спливу шести безперервних місяців виконання робіт (надання послуг) за гіг-контрактом, якщо гіг-контрактом не визначено коротший строк.
Щорічна оплачувана перерва у виконанні робіт (наданні послуг) на розсуд гіг-спеціаліста може бути поділена на частини будь-якої тривалості.
Витрати, пов’язані з оплатою щорічної оплачуваної перерви у виконанні робіт (наданні послуг), здійснюються за рахунок коштів резидента Дія Сіті у порядку, визначеному гіг-контрактом.
Відповідно до абзацу першого частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платника – резидента Дія Сіті (крім резидента Дія Сіті, який одночасно має статус резидента Дефенс Сіті), який у календарному місяці відповідав вимогам, визначеним пп. 2, 3 частини першої, п. 10 частини другої ст. 5 Закону № 1667, починаючи з календарного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому платником набуто статус резидента Дія Сіті, встановлюється:
а) на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108/95-ВР, – у розмірі мінімального страхового внеску (абзац другий частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464);
б) на суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за гіг-контрактами, укладеними у порядку, передбаченому Законом № 1667, – у розмірі мінімального страхового внеску (абзац третій частини чотирнадцятої прим. 1 ст. 8 Закону № 2464).
За виконані протягом місяця роботи (надані послуги) гіг-спеціалісту виплачується винагорода у розмірі, порядку та строки, визначені сторонами в гіг-контракті з урахуванням положень Закону № 1667. Розмір винагороди за гіг-контрактом може встановлюватися за період або розраховуватися залежно від обсягу виконаних робіт (наданих послуг) чи кількості часу, витраченого на їх виконання (надання) (ст. 19 Закону № 1667).
Оскільки дохід у вигляді щорічної оплачуваної перерви, яка згідно з гіг-контрактом укладена між гіг-спеціалістом та резидентом Дія Сіті у порядку передбаченому Законом № 1667, не є складовою винагороди за виконання гіг-спеціалістом роботи (надання послуг), а дія КЗпП та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, то такий дохід не є базою нарахування єдиного внеску.
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не надаються, якщо така особа є власником об’єктів нежитлової нерухомості.
Такі документи надаються у разі відсутності у базі даних інформаційних систем ДПС відомостей про класифікаційні ознаки та функціональне призначення об’єктів нерухомості.
Повна:
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Згідно з п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018-2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 (далі – Класифікатор), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B – F КВЕД Національного класифікатора ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єкта / об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до п.п. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПКУ органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов’язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій, надає відомості у строки та в порядку, встановлені п.п. 70.16.7 прим. 1 п. 70.16 ст. 70 ПКУ.
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем Державної податкової служби України (далі – ДПС), сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об’єкт оподаткування.
Визначення належності будівель до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об’єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Враховуючи зазначене, фізичною особою – підприємцем не надаються до контролюючого органу правовстановлюючі документи, які підтверджують належність об’єктів нежитлової нерухомості до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018-2023 Класифікатора, якщо така особа є їх власником.
Такі документи надаються у разі відсутності у базі даних інформаційних систем ДПС відомостей про класифікаційні ознаки та функціональне призначення об’єктів нерухомості.
135. Загальні питання
Чинна публікація
Коротка:
Якщо платник не скористався правом на адміністративне оскарження, то податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене в суді протягом 6 місяців з дня отримання платником такого рішення від контролюючого органу.
Якщо платник скористався правом на адміністративне оскарження, то:
податкове повідомлення-рішення може бути оскаржене до суду протягом 1 місяця що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України;
інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене до суду протягом 3 місяців з дня вручення платнику податків рішення за результатами розгляду його скарги.
Поряд з цим, у разі якщо рішення за результатами розгляду скарги платника податків на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу не було прийнято та (або) вручено контролюючим органом платнику податків у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення платника податків до контролюючого органу із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу.
Повна:
Пунктом 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ (п. 56.19 ст. 56 ПКУ).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (далі – КАСУ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої ст. 122 КАСУ).
Згідно з частиною четвертою ст. 122 КАСУ якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб’єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб’єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
У зв’язку з наявністю загальної та спеціальної норми права при оскарженні до суду податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання за умови попереднього проведення процедури його адміністративного оскарження, Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 (далі – Постанова) наголосила, що норма п. 56.19 ст. 56 ПКУ є спеціальною щодо норми частини четвертої ст. 122 КАСУ, а отже, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору.
Водночас, у Постанові зроблено висновок, що норма п. 56.18 ст. 56 ПКУ не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, та зазначено, що строк у 1095 днів, встановлений ст. 102 ПКУ, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.
Отже, якщо платник не скористався правом на адміністративне оскарження, то податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене в суді протягом 6 місяців з дня отримання платником такого рішення від контролюючого органу.
Якщо платник скористався правом на адміністративне оскарження, то:
податкове повідомлення-рішення може бути оскаржене до суду протягом 1 місяця що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ;
інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене до суду протягом 3 місяців з дня вручення платнику податків рішення за результатами розгляду його скарги.
Поряд з цим, у разі якщо рішення за результатами розгляду скарги платника податків на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу не було прийнято та (або) вручено контролюючим органом платнику податків у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення платника податків до контролюючого органу із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу.
135. Загальні питання
Чинна публікація
Коротка:
1. На головній сторінці вебпорталу ДПС (https://tax.gov.ua) або на субсайті відповідного територіального органу ДПС натиснути банер «Електронна черга. Запис в ЦОП», що здійснить перенаправлення до Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (ЗІР) на сторінку «Попередня реєстрація в електронній черзі для отримання послуг». Натиснути кнопку «Продовжити».
2. Зареєструватися, заповнивши дані: ім’я, прізвище, електронну адресу (Email) та номер телефону. Після чого посилання для продовження запису буде відправлено на зазначену електронну адресу.
3. Перейти за посиланням та обрати потрібний вид послуги (подання кореспонденції, подання звітності, отримання консультацій з питань електронних сервісів, проведення звірки даних щодо майнових податків, послуги КЕП, адміністративні та інші послуги), територіальне відділення ЦОП, зручні дату і час та натиснути на кнопку «Передати запит на реєстрацію».
Інформація про підтвердження реєстрації візиту до ЦОП (із зазначенням дати, часу й адреси ЦОП) з’являється на екрані та відправляється на електронну адресу.
Повна:
Згідно з абзацом другим розд. I Примірного положення центру обслуговування платників, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 13.11.2025 № 1083 «Про затвердження документів, які регламентують діяльність ЦОП», центр обслуговування платників (далі – ЦОП) створюється безпосередньо при головних управліннях ДПС в областях та м. Києві, державних податкових інспекціях (далі – ДПІ) які є їхніми структурними підрозділами, та структурних підрозділах ДПІ / відокремлених точках доступу (із зазначенням місця дислокації) із метою забезпечення зручних та доступних умов для отримання послуг і сервісів громадянами, самозайнятими та юридичними особами, поліпшення іміджу органів ДПС, підвищення ефективності та оптимізації умов роботи.
Електронна черга – сервіс попереднього запису до ЦОП для отримання адміністративних та інформаційних послуг.
Для запису через вебпортал ДПС до електронної черги (запис в ЦОП) необхідно:
1. На головній сторінці вебпорталу ДПС (https://tax.gov.ua) або на субсайті відповідного територіального органу ДПС натиснути банер «Електронна черга. Запис в ЦОП», що здійснить перенаправлення до Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (ЗІР) на сторінку «Попередня реєстрація в електронній черзі для отримання послуг». Натиснути кнопку «Продовжити».
2. Зареєструватися, заповнивши дані: ім’я, прізвище, електронну адресу (Email) та номер телефону. Після чого посилання для продовження запису буде відправлено на зазначену електронну адресу.
3. Перейти за посиланням та обрати потрібний вид послуги (подання кореспонденції, подання звітності, отримання консультацій з питань електронних сервісів, проведення звірки даних щодо майнових податків, послуги КЕП, адміністративні та інші послуги), територіальне відділення ЦОП, зручні дату і час та натиснути на кнопку «Передати запит на реєстрацію».
Інформація про підтвердження реєстрації візиту до ЦОП (із зазначенням дати, часу й адреси ЦОП) з’являється на екрані та відправляється на електронну адресу.
Також Контакт-центр ДПС (за номерами 0 800 501 007, 0 500 501 007 (Vodafone), 0 770 501 007 (Київстар), 0 730 501 007 (Lifecell)) здійснює запис фізичних та юридичних осіб на візит до ЦОП (електронна черга).
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Сімейні фермерські господарства, які зареєстровані платниками єдиного податку четвертої групи згідно із главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України.
Повна:
Відповідно до п. 13 прим. 1.1 ст. 13 прим. 1 Закону України від 26 червня 2004 року № 1877-ІV «Про засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» сімейним фермерським господарствам, які зареєстровані платниками єдиного податку четвертої групи згідно із главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, надається додаткова фінансова підтримка через механізм доплати на користь застрахованих осіб – членів / голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у сумі:
0,9 мінімального страхового внеску – перший рік;
0,8 мінімального страхового внеску – другий рік;
0,7 мінімального страхового внеску – третій рік;
0,6 мінімального страхового внеску – четвертий рік;
0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;
0,4 мінімального страхового внеску – шостий рік;
0,3 мінімального страхового внеску – сьомий рік;
0,2 мінімального страхового внеску – восьмий рік;
0,1 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.
Така фінансова підтримка надається за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, в тому числі за рахунок коштів, які спрямовуються на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників відповідно до п. 42 розд. VI Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI.
Згідно з п. 13 прим. 1.3 ст. 13 прим. 1 Закону № 1877 фінансова підтримка надається зазначеному у ст. 13 прим. 1 Закону № 1877 сімейному фермерському господарству виключно за умови, що його голова сплачує за себе та за кожного з членів свого фермерського господарства (якщо вони не підлягають страхуванню на інших засадах) єдиний внесок у сумі, не меншій за:
0,1 мінімального страхового внеску – перший рік;
0,2 мінімального страхового внеску – другий рік;
0,3 мінімального страхового внеску – третій рік;
0,4 мінімального страхового внеску – четвертий рік;
0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;
0,6 мінімального страхового внеску – шостий рік;
0,7 мінімального страхового внеску – сьомий рік;
0,8 мінімального страхового внеску – восьмий рік;
0,9 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.
Порядок надання сімейним фермерським господарствам додаткової фінансової підтримки через механізм доплати на користь застрахованих осіб – членів / голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, передбаченої ст. 13 прим. 1 Закону № 1877, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 565.
113. Ліцензування виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального
Чинна публікація
Коротка:
Зберігання пального у паливному баку автомобіля не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.
Зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
У разі зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), а також якщо пальне зберігається не для потреб власного споживання та/або промислової переробки в каністрі, ємності, що використовується для зберігання пального, іншій споживчій тарі, необхідно отримувати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального крім випадків коли пальне зберігається:
в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії;
в місцях зберігання пального, що використовуються підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву, суб’єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі.
При цьому, для суб’єктів господарювання, що зберігають пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, встановлено окремі умови щодо зберігання такого пального.
Повна:
Відповідно до ст. 28 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
Суб’єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального.
Згідно з ст. 1 Закону № 3817 зберігання пального – надання послуг та/або діяльність, пов’язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб).
Підпунктом 14.1.6 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI передбачено, що не є акцизним складом пересувним, зокрема, паливний бак транспортного засобу.
Суб’єкти господарювання здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (частина п’ята ст. 28 Закону № 3817).
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону № 3817 місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), які належать суб’єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб’єктом господарювання.
Суб’єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб’єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію.
Згідно з ст. 29 Закону № 3817 суб’єкти господарювання здійснюють оптову або роздрібну торгівлю пальним виключно у споживчій тарі об’ємом до 5 літрів включно без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального.
Ліцензія на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
1) підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
2) підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
3) суб’єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі.
При цьому, для суб’єктів господарювання, що зберігають пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, п. 24 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 встановлено окремі умови щодо зберігання такого пального.
109. Порядок застосування РРО та/або ПРРО
Чинна публікація
Коротка:
Значення поля «час» необхідно заповнювати в наступному форматі, наприклад «17:45:00», де:
«17» – години,
«45» – хвилини,
«00» – секунди.
Повна:
При заповненні графи «Дата та час виявлення несправностей» Повідомлення про виявлення несправностей програмного реєстратора розрахункових операцій за формою № 2-ПРРО (J/F 1316701) (додаток 2 до Порядку реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 № 317 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547») значення поля «час» необхідно вказувати в наступному форматі, наприклад «17:45:00», де:
«17» – години,
«45» – хвилини,
«00» – секунди.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не передбачена.
При цьому сплачені суми єдиного внеску у разі дострокового розірвання Типового договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Договір про добровільну участь) поверненню не підлягають.
Крім того особам, які не виконали умов Типового договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування / Типового договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата) та виявили бажання знову брати участь у добровільному страхуванні, у подальшому в укладенні договорів буде відмовлено.
Повна:
Згідно з положеннями розд. V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі – Інструкція № 449), з особою, яка подала Заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування або добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата єдиного внеску) (далі – Заява), після перевірки викладених у ній відомостей, контролюючими органами у строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання Заяви укладається Типовий договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Договір про добровільну участь) згідно з додатком 4 до Інструкції № 449 (п.п. 3 п. 3 розд. V Інструкції № 449), а у разі бажання особи сплатити єдиний внесок за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню (у тому числі за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року), укладається Типовий договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата єдиного внеску) (далі – Договір про пенсійне страхування) за формою, наведеною в додатку 5 до Інструкції № 449 (п.п. 4 п. 3 розд. V Інструкції № 449).
Фізична особа сплачує єдиний внесок згідно з Договором про добровільну участь щомісяця в розмірі, встановленому в такому договорі за кожний місяць, до 20 числа місяця, що настає за місяцем, за який він сплачується (п. 5 розд. ІІ додатка 4); згідно з Договором про пенсійне страхування – сплата єдиного внеску здійснюється однією сумою протягом 10 календарних днів з дати підписання такого договору (п. 4 розд. ІІІ додатка 5).
При цьому законодавством не передбачено відповідальності до фізичної особи, яка уклала Договір про добровільну участь / Договір про пенсійне страхування, але не сплатила (несвоєчасно сплатила) єдиний внесок.
Проте сплачені суми єдиного внеску у разі дострокового розірвання Договору про добровільну участь поверненню не підлягають.
Крім того, відповідно до частини сьомої ст. 10 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» особам, які не виконали умов Договору про добровільну участь / Договору про пенсійне страхування та виявили бажання знову брати участь у добровільному страхуванні, у подальшому в укладенні договорів буде відмовлено.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не може.
Повна:
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
Згідно з абзацом першим п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування платника (крім великих платників податків) минулих податкових (звітних) років.
Положення п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ застосовуються з урахуванням пп. 3 та 4 прим. 2 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Для цілей п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПКУ погашеними вважаються суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, для яких одночасно виконуються дві такі умови:
а) ці суми були включені до розрахунку об’єкта оподаткування майбутніх податкових (звітних) періодів;
б) за рахунок цих сум було зменшено позитивне значення об’єкта оподаткування (прибуток) відповідних податкових (звітних) років, обраховане відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ без урахування непогашеного від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років;
Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (далі – Декларація).
Показник рядка 19 «Податок на прибуток, нарахований за результатами останнього (звітного) податкового періоду» Декларації може мати як позитивне так і від’ємне значення.
Зменшення фінансового результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років відображається у рядку 3.2.4 додатка РІ до рядка 03 РІ Декларації.
Відповідно до п.п. 1 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених абзацами другим, третім і четвертим п.п. 133.1.1 та п.п. 133.1.4 п. 133.1 ст. 133 ПКУ.
Зокрема, платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів (п.п. 298.2.2 п. 298.2 ст. 298 ПКУ).
Поряд з цим, п.п. «а» п. 137.5 ст. 137 ПКУ визначено, що річний податковий (звітний) період встановлюється, зокрема для платників податку на прибуток, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році.
З урахуванням зазначеного, платник податку на прибуток, який перейшов зі спрощеної системи оподаткування, сплачує податок на прибуток на підставі Декларації за річний податковий (звітний) період (як новостворений), який для нього починається з дати переходу на загальну систему та закінчується 31 грудня такого року, та визначає об’єкт оподаткування податком на прибуток на підставі фінансового результату, відображеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за такий звітний період. Тому, такий платник податку на прибуток, який перейшов зі спрощеної системи оподаткування, не може зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування, що обліковувалось у нього в Декларації до переходу на спрощену систему оподаткування.
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Обчислюється виходячи із сумарної загальної площі об’єктів, що перебувають у власності платника, при цьому податок не нараховується та не сплачується за об’єкт житлової нерухомості, що розташований на території України тимчасово окупованій російською федерацією.
Повна:
Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ).
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Обчислення суми податку з об’єкта / об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у порядку визначеному п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ.
Підпунктом «б» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника податку більше одного обє’кта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку.
Згідно до п.п. «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 264 ПКУ база оподаткування об’єкта / об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи – платника податку, зменшується, зокрема для житлового будинку / будинків незалежно від їх кількості – на 120 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості (п.п. «г» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
Разом з тим, тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, положення ст. 266 ПКУ застосовуються з урахуванням таких особливостей:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, зокрема, за 2021 та 2022 роки – за об’єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних осіб;
починаючи з 01 січня 2023 року за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, у якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Враховуючи вищезазначене, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки обчислюється виходячи із сумарної загальної площі об’єктів, що перебувають у власності платника, при цьому податок не нараховується та не сплачується за об’єкт житлової нерухомості, що розташований на територіях України тимчасово окупованих російською федерацією.
Додатково інформуємо, що єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження – Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952)).
Держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Міністерство юстиції України, що забезпечує створення та функціонування такого реєстру (ст. 7 Закону № 1952).
Забезпечення проведення державної реєстрації прав відповідно до частини першої ст. 6 та ст. 10 Закону № 1952 належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, районних у місті Києві державних адміністрацій, нотаріусів.
Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Єдиний внесок сплачується демобілізованими (звільненими з військової служби) фізичними особами – підприємцями, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та членами фермерського господарства протягом 180 календарних днів з першого дня їх демобілізації (звільнення з військової служби) без нарахування штрафних і фінансових санкцій.
Звітність про нарахований єдиний внесок протягом строку військової служби подається демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 150 календарних днів з першого дня його демобілізації (звільнення з військової служби), без нарахування штрафних і фінансових санкцій, пені.
Повна:
Відповідно до п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі –Закон № 2464) під час особливого періоду, визначеного Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543), платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), визначені пп. 4 (фізичні особи – підприємці, у тому числі фізичні особи підприємці на спрощеній системі оподаткування), 5 (особи, які провадять незалежну професійну діяльність), та 5 прим. 1 (члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) частини першої ст. 4 Закону № 2464, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, або за контрактом на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) таких платників єдиного внеску.
Якщо платник єдиного внеску, зазначений у пп. 4, 5 або 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, має найманих працівників і на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам заробітної плати та/або інших доходів, його зобов’язання, визначені підпунктами 1 (крім сплати єдиного внеску), 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12 частини другої ст. 6 Закону № 2464, здійснює така уповноважена особа.
Єдиний внесок, що був нарахований уповноваженою особою з таких виплат, сплачується таким демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 180 календарних днів з першого дня її демобілізації (звільнення з військової служби) без нарахування штрафних і фінансових санкцій.
Звітність про нарахований єдиний внесок протягом строку військової служби платника єдиного внеску, зазначеного у пп. 4, 5 або 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, уповноваженою особою на суми виплат найманим працівникам та іншим особам подається демобілізованим (звільненим з військової служби) платником єдиного внеску протягом 150 календарних днів з першого дня його демобілізації (звільнення з військової служби), встановлені Законом № 2464, без нарахування штрафних і фінансових санкцій, пені передбачених Законом № 2464.
Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
При визначенні мінімального податкового зобов’язання відповідно до підпунктів 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 Податкового Кодексу України враховано кількість місяців, протягом яких земельна ділянка перебувала у власності, проте, враховуючи внесені зміни, розрахункова сума мінімального податкового зобов’язання починаючи з 2024 року не може становити менше ніж 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частина ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
Повна:
Відповідно до п. 74 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) при визначенні мінімального податкового зобов’язання у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, сума мінімального податкового зобов’язання, визначена підпунктами 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ, не може становити менше 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
Дія п. 74 підрозд. 10 розд. XX ПКУ не поширюється на земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях можливих бойових дій, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Враховуючи вищезазначене, при визначенні мінімального податкового зобов’язання відповідно до підпунктів 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ враховано кількість місяців, протягом яких земельна ділянка перебувала у власності, проте, враховуючи внесені зміни, розрахункова сума мінімального податкового зобов’язання починаючи з 2024 року не може становити менше ніж 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частина ріллі становить не менше 50 відс., – 1400 грн. з 1 гектара.
111. Плата за землю
Чинна публікація
Коротка:
Громадяни – члени садівничого товариства, які приватизували земельні ділянки, крім тих, які мають право на звільнення від сплати податку.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Згідно з частиною першою ст. 35 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ (далі – ЗКУ) громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (частина п’ята ст. 35 ЗКУ).
Частиною четвертою ст. 35 ЗКУ визначено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств (частина шоста ст. 35 ЗКУ).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону (частина перша ст. 116 ЗКУ).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта ст. 116 ЗКУ).
Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара (п.п. «в» частини першої ст. 121 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
При цьому право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗКУ).
Використання землі в Україні є платним (ст. 206 ЗКУ).
Підпунктом 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, платники земельного податку:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:
земельні ділянки, які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.1 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.2 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1.3 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ).
Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
на праві постійного користування;
на умовах оренди.
Пунктом 286.1 ст. 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного Земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Враховуючи вищенаведене, якщо земельні ділянки приватизовані громадянами – членами садівничого товариства, які отримали документи, що засвідчують право на земельну ділянку, то такі громадяни, є платниками земельного податку.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Платник податків може застосувати правила міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку у звітному 2025 році за умови отримання від нерезидента, на момент застосування таких правил довідки, якою підтверджується інформація, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
У разі, якщо під час застосування правил міжнародного договору України щодо звільнення (зменшення) від оподаткування у звітному 2025 році зазначена довідка відсутня, платник податків може застосувати такі правила за наявності наданої нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний 2024 рік.
В такому випадку довідка за 2025 звітний рік може бути надана після закінчення звітного 2025 року.
Повна:
Згідно з п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) дивіденди – це платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються також:
платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподілом чистого прибутку (його частини);
суми доходів у вигляді платежів за цінні папери (корпоративні права), що виплачуються на користь нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
вартість товарів (робіт, послуг), крім цінних паперів та деривативів, що придбаваються у нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
сума заниження вартості товарів (робіт, послуг), які продаються нерезиденту, зазначеному в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях порівняно із сумою, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника – нерезидента України у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи.
Підпунктом 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті – платників податку на особливих умовах – на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме:
а) господарські операції, що здійснюються з пов’язаними особами – нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених п.п. 39.2.1.5 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ;
б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів – нерезидентів;
в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, або які є резидентами цих держав (територій);
г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 прим. 1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ;
ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.
Відповідно до п.п. 39.2.1.4 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті – платників податку на особливих умовах – на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), зокрема, але не виключно:
а) операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо;
б) операції з придбання (продажу) послуг;
в) операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об’єктами інтелектуальної власності;
г) фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо;
ґ) операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів;
д) операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні;
е) операції, у результаті яких обсяг доходу та/або фінансовий результат платника податку зменшується внаслідок повної або часткової, безповоротної або тимчасової передачі функцій разом з матеріальними та/або нематеріальними активами (або без них), вигодами, ризиками та можливостями іншому платнику податку (іншій особі) в тих випадках, коли у взаємовідносинах між непов’язаними особами така передача не здійснювалася б без компенсації, незалежно від того, чи відображені такі операції у бухгалтерському обліку.
Згідно з п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що господарські операції, передбачені п.п. 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:
річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.
Підпунктом 39.2.1.9 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ встановлено, що обсяг господарських операцій платника податків для цілей п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ обраховується за цінами, що відповідають принципу «витягнутої руки».
Згідно з абзацом другим п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ у разі, якщо резидент (крім платників єдиного податку четвертої групи) здійснює на користь нерезидента виплату доходів, зазначених в абзацах четвертому – шостому п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, у сумі, що перевищує суму, що відповідає принципу «витягнутої руки», або виплачує інші доходи, прирівняні згідно з ПКУ до дивідендів, такий резидент має утримати з суми такого перевищення та з таких інших доходів податок на доходи нерезидента за ставкою в розмірі 15 відс. (якщо інша ставка не встановлена міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України). Такий податок має бути сплачений до граничної дати подання звіту про контрольовані операції за відповідний звітний (податковий) рік.
Відповідно до ст. 3 ПКУ якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору.
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено у ст. 103 ПКУ.
Відповідно до п. 103.1 ст. 103 ПКУ застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Пунктом 103.2 ст. 103 ПКУ передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 ПКУ.
Податкові вигоди у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, передбачені міжнародним договором, не надаються стосовно відповідного виду доходу або прибутку, якщо головною або переважною метою здійснення відповідної господарської операції нерезидента з резидентом України було безпосереднє або опосередковане отримання переваг, які надаються міжнародним договором у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку. Ця норма не застосовується, якщо буде встановлено, що отримання таких переваг відповідає об’єкту та цілям міжнародного договору України. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені цим пунктом, застосовуються відповідні правила міжнародного договору.
Згідно з п. 103.4 ст. 103 ПКУ підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 ПКУ, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Пунктом 103.5 ст. 103 ПКУ встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 103.8 ст. 103 ПКУ особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
Таким чином, платник податків може застосувати правила міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку у звітному 2025 році за умови отримання від нерезидента, на момент застосування таких правил довідки, якою підтверджується інформація, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, виданої компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни та яка відповідатиме вимогам п. 103.5 ст. 103 ПКУ, а саме належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
У разі, якщо під час застосування правил міжнародного договору України щодо звільнення (зменшення) від оподаткування у звітному 2025 році зазначена довідка відсутня, платник податків може застосувати такі правила за наявності наданої нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний 2024 рік.
В такому випадку довідка за 2025 звітний рік може бути надана після закінчення звітного 2025 року.
Крім того, повідомляємо, що питання оподаткування доходів нерезидентів, що прирівнюються до дивідендів, розглянуті в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2021 № 480.
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
Помилка, допущена при складанні податкової накладної у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, може бути виправлена шляхом складання та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) розрахунку коригування до такої податкової накладної. Право на податковий кредит у даному випадку виникає у платника податку − покупця на підставі податкової накладної з урахуванням розрахунку коригування до неї у звітному (податковому) періоді, в якому розрахунок коригування зареєстровано в ЄРПН, але не пізніше 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Повна:
Зважаючи на положення п. 44.1 ст. 44, а також п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст. 192, пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), платник податку – покупець товарів / послуг може віднести суми ПДВ до податкового кредиту на підставі податкової накладної, складеної з дотриманням норм податкового законодавства, та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) постачальником (платником ПДВ), не пізніше, ніж через 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної та за умови, що показники такої податкової накладної відповідають первинним (бухгалтерським) документам, складеним за такою господарською операцією.
Податкова накладна, що містить помилки у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, є такою, що складена з порушенням норм ПКУ, не дає змоги ідентифікувати здійснену операцію та не може бути підставою для формування податкового кредиту платником податку – покупцем.
Помилка, допущена при складанні податкової накладної у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, може бути виправлена шляхом складання та реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до такої податкової накладної. Право на податковий кредит у даному випадку виникає у платника податку − покупця на підставі податкової накладної з урахуванням розрахунку коригування до неї у звітному (податковому) періоді, в якому розрахунок коригування зареєстровано в ЄРПН, але не пізніше 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
На дату оплати покупцем товару за новою (зниженою) ціною.
Повна:
Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та їх коригування, а також складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено ст.ст. 187, 192, 198, 199 і 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
Розрахунок коригування до податкової накладної необхідно складати на дату оплати покупцем товару за новою (зниженою) ціною.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Так, має право, у разі якщо відповідно до договору визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка підписує акт виконаних робіт.
Повна:
Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ однією з умов перебування фізичних осіб – підприємців на другій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договір про надання послуг є складним зобов’язанням, що складається з двох зобов’язань: правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник має право вимагати виконання цього обов’язку, та правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Враховуючи зазначене, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги, в т. ч. послуги з міжнародного перевезення, відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка підписує акт виконаних робіт, то такий підприємець має право обрати другу групу платника єдиного податку.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка та повна відповіді ідентичні:
Діяльність зі створення відео контенту та його розміщення на YouTube з метою отримання доходу від реклами є частиною господарської діяльності ФОП.
Тому, у разі якщо реклама YouTube, яка розміщується YouTube у відеоматеріалах, створених фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку, кошти отримані від YouTube та зараховані на рахунок, відкритий у банківській установі в Україні для здійснення підприємницької діяльності (впродовж звітного періоду, але не пізніше річного податкового (звітного) періоду) включаються в дохід фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку та оподатковуються у порядку згідно з главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
При цьому, у разі якщо дохід, від YouTube, отриманий фізичною особою-резидентом (яка не є фізичною особою-підприємцем), то такий дохід вважається як такий, що отриманий за межами України, і, відповідно, включається до загального річного оподаткованого доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.
108. Єдиний податок для юридичних осіб – суб’єктів господарювання (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Так, застосовується.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) (п. 1.1 ст. 1 ПКУ).
Особливості застосування спрощеної системи оподаткування регламентовано розд. XIV ПКУ.
Згідно зі ст. 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ.
Відповідно до п.п. 2 п. 292.1 ст. 292 ПКУ визначено, що доходом платника єдиного податку для юридичних осіб є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ.
Згідно з п. 292.2 ст. 292 ПКУ при продажу основних засобів юридичними особами – платниками єдиного податку дохід визначається як сума коштів, отриманих від продажу таких основних засобів.
Якщо основні засоби продані після їх використання протягом 12 календарних місяців з дня введення в експлуатацію, дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.
Основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20 000 грн., невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20 000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Таким чином, у разі здійснення реалізації юридичною особою – платником єдиного податку квартири, яка обліковувалася на балансі як інвестиційна нерухомість і перебувала в оренді понад 12 місяців, база оподаткування єдиним податком визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.
