Ми підібрали 20 актуальних відповідей на запитання.
Водночас, ви можете здійснити пошук, використовуючи слова, які з найбільшою ймовірністю можуть бути в запитанні чи документі у будь-якій послідовності, чи їх частини (не менше трьох знаків) з врахуванням термінології, яка використовується в нормативно-правових актах. Для обмеження кількісного результату пошуку з аналогічними ключовими словами доцільно здійснювати деталізований пошук з використанням фільтрів «оберіть категорію», «оберіть підкатегорію» та інших, що дозволить відібрати лише ті результати пошуку, які вас цікавлять.
131. Трансфертне ціноутворення
Чинна публікація
Коротка:
Попереднє узгодження ціноутворення у контрольованих операціях встановлено п. 39.6 ст. 39 Податкового кодексу України.
При цьому Порядок попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, за результатами якого укладаються договори, що мають односторонній, двосторонній та багатосторонній характер, для цілей трансфертного ціноутворення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 року № 1114.
Повна:
Попереднє узгодження ціноутворення у контрольованих операціях встановлено п. 39.6 ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).
Відповідно до п.п. 39.6.1 п. 39.6 ст. 39 ПКУ великий платник податків має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, із заявою про попереднє узгодження ціноутворення у контрольованих операціях.
Попереднє узгодження ціноутворення у контрольованих операціях є процедурою між великим платником податків та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, під час якої узгоджуються критерії для визначення відповідності умов контрольованих операцій, що здійснюються або будуть здійснені великим платником податків, принципу «витягнутої руки» на підставі договору на обмежений строк.
Згідно з п.п. 39.6.1.1 п.п. 39.6.1 п. 39.6 ст. 39 ПКУ предметом попереднього узгодження ціноутворення можуть бути, зокрема, але не виключно:
види та/або перелік товарів (робіт, послуг), що є предметом контрольованих операцій;
методи або комбінація методів встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки»;
перелік джерел інформації, які передбачається використати для встановлення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки»;
строк, на який узгоджуються ціни у контрольованих операціях;
допустиме відхилення від встановленого рівня економічних умов здійснення контрольованих операцій;
порядок, строки подання та перелік документів, які підтверджують дотримання узгоджених цін у контрольованих операціях.
Інші умови попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях визначаються за згодою сторін (п.п. 39.6.1.2 п.п. 39.6.1 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
За результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях укладається договір, який підписується керівником великого платника податків або його уповноваженою особою та керівником (заступником керівника) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
Договір, укладений за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях між великим платником податків та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має односторонній характер (п.п. 39.6.2.1 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
Підпунктом 39.6.2.2 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ визначено, що у разі залучення до процедури попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях іноземного державного органу, уповноваженого адмініструвати податки і збори в державі, резидентом якої є сторона контрольованої операції (за умови наявності міжнародного договору (конвенції) про уникнення подвійного оподаткування між Україною і такою державою), договір, укладений за результатами такого узгодження між великим платником податків та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має двосторонній характер.
У разі залучення до процедури попереднього узгодження ціноутворення двох і більше державних органів, уповноважених адмініструвати податки і збори в державі, резидентом якої є сторона (сторони) контрольованої операції (за умови наявності міжнародних договорів (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування між Україною і такими державами), договір, укладений за результатами такого узгодження між великим платником податків та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має багатосторонній характер.
Відповідно до п.п. 39.6.2.4 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ порядок попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, за результатами якого укладаються договори, що мають односторонній, двосторонній та багатосторонній характер, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначений порядок має включати, зокрема, але не виключно:
процедуру подання та розгляду заявки про проведення процедури попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях;
перелік документів, подання яких є необхідним для проведення процедури попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях;
підстави для внесення змін до чинного договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, продовження строку його дії або дострокового припинення;
підстави для припинення процедури попереднього узгодження ціноутворення;
підстави для припинення або продовження строку дії договору про попереднє узгодження ціноутворення.
Слід зазначити, що Порядок попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, за результатами якого укладаються договори, що мають односторонній, двосторонній та багатосторонній характер, для цілей трансфертного ціноутворення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 року № 1114.
Згідно з п.п. 39.6.2.5 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ у разі дотримання умов договору про попереднє узгодження ціноутворення у контрольованих операціях контролюючі органи не мають права приймати рішення про донарахування податкових зобов’язань, штрафів, пені щодо контрольованих операцій, які є предметом такого договору.
У разі недотримання умов договору про узгодження ціноутворення платником податків такий договір втрачає силу з дати набрання ним чинності. Контролюючі органи мають право приймати рішення про донарахування податкових зобов’язань, штрафів, пені щодо контрольованих операцій, які є предметом такого договору, умови яких не відповідають принципу «витягнутої руки».
Підпунктом 39.6.2.6 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ визначено, що договір, укладений за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, набирає чинності з дати, узгодженої центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та великим платником податків залежно від обставин та особливостей контрольованих операцій, які є предметом такого договору.
За згодою сторін дія договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, може бути поширена на весь звітний період, в якому укладено такий договір, та/або до звітних періодів, що передують набранню чинності таким договором.
У разі дотримання великим платником податків умов договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, та за умови незмінності узгоджених критеріїв для визначення відповідності умов контрольованих операцій, що є предметом договору, принципу «витягнутої руки», дія такого договору може бути подовжена на узгоджений сторонами строк (п.п. 39.6.2.7 п.п. 39.6.2 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
Стабільність умов договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях визначена п.п. 39.6.3 п. 39.6 ст. 39 ПКУ:
Умови договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, залишаються незмінними у разі зміни податкового законодавства в частині регулювання відносин, що виникають при укладанні такого договору, внесення до нього змін, припинення його дії або втрати платником податків статусу великого платника податків (п.п. 39.6.3.1 п.п. 39.6.3 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
У разі внесення до податкового законодавства змін, що впливають на діяльність великого платника податків та/або на критерії для визначення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки», сторони договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, мають право внести до його тексту відповідні зміни (абзац перший п.п. 39.6.3.2 п.п. 39.6.3 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
У разі незгоди однієї із сторін із запропонованими змінами дія договору припиняється (абзац другий п.п. 39.6.3.2 п.п. 39.6.3 п. 39.6 ст. 39 ПКУ).
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Зазначається інформація про реєстраційні дані об’єкта нерухомого майна (розмір частки / поділу загальної площі) у числовому значенні з двома знаками після коми, що відповідає даним, зазначеним у правовстановлюючих документах.
Повна:
Підпунктом 266.1.2 п. 266.1 ст.266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Форма податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 10.04.2015 № 408 (далі – Декларація), передбачає заповнення додатка 1 (для об’єктів житлової нерухомості) та додатка 2 (для об’єктів нежитлової нерухомості), які є її невід’ємною частиною.
У графі 8 «Розмір частки / поділу загальної площі об’єкта нерухомості, що перебуває у спільній частковій, спільній сумісній власності» розд. І «Розрахунок податкового зобов’язання» додатка 1 (додатка 2) до Декларації зазначається інформація про реєстраційні дані об’єкта нерухомого майна, що заповнюється у числовому значенні з двома знаками після коми та відповідає даним, зазначеним у правовстановлюючих документах про право власності на об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості на такі об’єкти, які перебувають у власності відповідно до підпунктів «а», «б», «в» п.п. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПКУ.
201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Чинна публікація
Коротка:
Так.
При цьому суми донарахованого єдиного внеску відображаються у Додатку Д1 до Розрахунку у тому місяці звітного (податкового) кварталу, в якому узгоджено такі донараховані суми.
Повна:
Відповідно до частини третьої ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) обчислення єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) контролюючими органами у випадках, передбачених Законом № 2464, здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до контролюючих органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок.
Згідно з п.п. 3 п. 2 розд. VІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі – Інструкція № 449) на підставі акта перевірки платника єдиного внеску складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі – Рішення) за формою згідно з додатком 13 до Інструкції № 449.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 затверджені форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Порядок).
Згідно з п. 1 розд. ІV Порядку додаток Д1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» до Розрахунку (далі – Додаток Д1) призначений для щомісячного формування платниками єдиного внеску щодо кожної застрахованої особи відомостей про суми нарахованої їй заробітної плати (доходу, грошового забезпечення).
Такі відомості формуються з урахуванням кодів категорій застрахованих осіб, визначених у Додатку Д1 до Порядку.
Платник єдиного внеску у звітному (податковому) періоді може провести коригування та виправити помилку, допущену у попередніх звітних (податкових) періодах, здійснити донарахування або зменшення єдиного внеску, застосовуючи коди типу нарахувань, передбачені п. 1 розд. IV Порядку.
Якщо контролюючі органи донараховують або зменшують суму єдиного внеску на суму заробітної плати (доходу), нарахованої (нарахованого) у попередніх звітних (податкових) періодах, застосовуються коди типу нарахувань 11 та 12:
11 – сума заробітної плати (доходу), нарахована у попередніх звітних (податкових) періодах на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) під час перевірки податковими органами донараховано суму єдиного внеску;
12 – сума заробітної плати (доходу), нарахована у попередніх звітних (податкових) періодах на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) під час перевірки податковими органами зменшено зайво нараховану суму єдиного внеску.
Враховуючи зазначене, якщо за результатами перевірки контролюючим органом донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок за минулі періоди, то страхувальнику потрібно подати Додаток Д1 до Розрахунку.
При цьому суми донарахованого єдиного внеску відображаються у Додатку Д1 до Розрахунку у тому місяці звітного (податкового) кварталу, в якому узгоджено такі донараховані суми.
126. Військовий збір
Чинна публікація
Коротка:
Така заява подається в довільній формі.
Повна:
Відповідно до п. 25 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) самозайняті особи (фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України від 25 жовтня 1993 року № 3543-XІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або за контрактом, на весь період їх військової служби (починаючи з першого числа місяця, в якому було їх призвано на військову службу або в якому було укладено контракт, але не раніше 24.02.2022 та закінчуючи останнім днем місяця, в якому така самозайнята особа була демобілізована (звільнена з військової служби), звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розд. IV ПКУ, звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку відповідно до глави 1 розд. XIV ПКУ, а також звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання звітності з військового збору у складі податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб або єдиного податку відповідно до п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі – Єдиний державний реєстр призовників), про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) такої самозайнятої особи.
У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі призовників або неотримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомостей про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) самозайнятої особи (фізичної особи – підприємця, особи, яка провадять незалежну професійну діяльність), така особа має право подати заяву та копію військового квитка або копію іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, копію контракту. Процедури звільнення від сплати податків, зборів, ненарахування податків, зборів, списання штрафних (фінансових) санкцій, пені, відновлення реєстрації як платника єдиного податку, подання звітності, сплати та звільнення від відповідальності застосовуються до самозайнятих осіб, які подали заяву та відповідні документи до контролюючого органу відповідно до п. 25 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Водночас, п. 25 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ не передбачає подання такої заяви за встановленою формою, тобто така заява подається в довільній формі.
107. Єдиний податок для фізичних осіб – підприємців (спрощена система оподаткування)
Чинна публікація
Коротка:
Отримання доходу від підприємницької діяльності платником єдиного податку першої або другої груп у період звільнення від сплати єдиного податку є порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, у разі відсутності документального підтвердження того, що це кошти за товари (послуги), поставлені до початку відпустки чи лікарняного, або ж раніше був укладений договір, який передбачає перерахування передоплати.
У такому випадку за рішенням контролюючого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, може бути анульовано реєстрацію платника єдиного податку та оподатковано такий дохід за ставкою єдиного податку у розмірі 15 відс., якщо отримання такого доходу відповідає випадкам визначеним підпунктами 1 – 5 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України. В іншому випадку ставка 15 відс. не застосовується контролюючим органом.
Повна:
Відповідно до п. 295.5 ст. 295 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.
Інформація про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов’язковим доданням витягу з Електронного реєстру листків непрацездатності подається за заявою у довільній формі (п.п. 298.3.2 п. 298.3 ст. 298 ПКУ).
Згідно з п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом платника єдиного податку є для фізичної особи – підприємця – дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Абзацом першим п. 292.6 ст. 292 ПКУ встановлено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).
Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів (абзац перший п. 296.1 ст. 296 ПКУ).
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет (абзац четвертий п. 296.1 ст. 296 ПКУ).
Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 ПКУ).
Тобто, вся сума доходу, отриманого під час відпустки або хвороби фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку, в готівковій та безготівковій, матеріальній або нематеріальній формі відображається в обліку доходів, який ведеться у довільній формі, та податковій декларації платника єдиного податку. При цьому така особа зобов’язана сплатити єдиний податок за ставками та в порядку, визначеному ПКУ.
Згідно з абзацом першим п. 299.11 ст. 299 ПКУ у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої – третьої груп вимог, встановлених главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XIV «Спеціальні податкові режими» ПКУ, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої – третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Отже, на період відпустки чи лікарняного повинна бути припинена діяльність та відсутній дохід у платника єдиного податку першої або другої групи, який звільняється від сплати єдиного податку, оскільки ним не використовується праця найманих осіб.
Отримання доходу від підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку першої або другої груп, яка не використовує працю найманих осіб, у періоді звільнення від сплати єдиного податку у зв’язку з відпусткою або хворобою, є порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, у разі відсутності документального підтвердження того, що це кошти за товари (послуги), поставлені до початку відпустки чи лікарняного, або ж раніше був укладений договір, який передбачає перерахування передоплати.
У такому випадку за рішенням контролюючого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, може бути анульовано реєстрацію платника єдиного податку та оподатковано такий дохід за ставкою єдиного податку у розмірі 15 відс., якщо отримання такого доходу відповідає випадкам визначеним підпунктами 1 – 5 п. 293.4 ст. 293 ПКУ. В іншому випадку ставка 15 відс. не застосовується контролюючим органом.
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Так, потрібно, якщо в міжнародному договорі України не передбачено умов, що відміняють чи спрощують формальну процедуру проставлення апостиля або звільняють сам документ від легалізації.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Відповідно до п. 103.1 ст. 103 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Згідно з абзацом другим п. 103.2 ст. 103 ПКУ застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 ПКУ.
Згідно з п. 103.4 ст. 103 ПКУ підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених у пп. 103.5, 103.6 ст. 103 ПКУ, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Пунктом 103.5 ст. 103 ПКУ встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3 ПКУ).
Відповідно до ст. 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі – Гаазька Конвенція) її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей Гаазької Конвенції офіційними документами вважаються:
1) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
2) адміністративні документи;
3) нотаріальні акти;
4) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Відповідно до ст. 2 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
У частині першій ст. 3 Гаазької Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 Гаазької Конвенції апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Отже, офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого засвідчення шляхом консульської легалізації.
У частині другій ст. 3 Гаазької Конвенції визначено, що дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують цю формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
На сьогодні між Україною та іншими державами діє більше ніж 70 міжнародних двосторонніх конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування. У зазначених конвенціях (угодах) не міститься положень щодо спрощення процедури або звільнення документів від легалізації.
У п. 30 Висновків і рекомендацій Спеціальної комісії із застосування Гаазької Конвенції, що відбулася у 2021 році, наголошується, що незалежно від формату офіційного документа апостиль, належним чином виданий однією Договірною стороною, відповідно до Конвенції повинен прийматися всіма іншими Договірними сторонами, для яких Конвенція є чинною. Договірні сторони повинні вживати активних заходів для забезпечення прийняття офіційних документів із електронним апостилем.
На сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права розміщено інформацію щодо держав, у яких запроваджено електронні реєстри, з активними посиланнями на такі реєстри (https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/specialised-sections/operational-e-registers).
Також інформація про сайт, на якому можна перевірити дійсність апостиля, розміщується на самому апостилі.
Відповідно до п. 9 глави 7 розд. І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок № 296/5), нотаріус приймає для вчинення нотаріальних дій електронні документи та паперові копії електронних офіційних документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав, з проставленим на них електронним апостилем.
Перевірка дійсності електронного апостиля на цих документах здійснюється за реєстрами країн – учасниць Гаазької Конвенції, відомості про які містяться на офіційному вебсайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права та/або за посиланням на електронний апостиль, наданий особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
Після перевірки електронного апостиля нотаріус роздруковує з відповідного вебсайту документ з електронним апостилем та здійснює заходи, передбачені в п. 10 глави 7 розд. І Порядку № 296/5, а саме на копіях (фотокопіях) документів проставляється відмітка «Згідно з оригіналом», із проставленням дати, підпису нотаріуса.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Згідно зі ст. 38 Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлено, що електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах.
Отже, якщо в міжнародному договорі України не передбачено умов, що відміняють чи спрощують формальну процедуру проставлення апостиля або звільняють сам документ від легалізації, довідка, яка підтверджує, що:
нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою у разі, якщо оригінал довідки містить апостиль, передбачений у ст. 4 Гаазької Конвенції, та переклад довідки (її копія) нотаріально засвідчений відповідно до вимог глави 8 розд. ІІ Порядку № 296/5.
Довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, з проставленим на ній електронним апостилем, вважатиметься належним чином легалізованою за умови нотаріального засвідчення електронного апостиля (шляхом проставляння на копії довідки з електронним апостилем відмітки «Згідно з оригіналом», а також дати, підпису нотаріуса відповідно до вимог пп. 9 – 10 глави 7 розд. І Порядку № 296/5) та нотаріально засвідченого перекладу довідки відповідно до вимог глави 8 розд. ІІ Порядку № 296/5.
Актуальний перелік країн, до офіційних документів яких застосовується процедура засвідчення апостилем, розміщено на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, за посиланням:
https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/statustable/print/?cid=41;
нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України та яка не є учасником Гаазької Конвенції, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою за умови наявності консульської легалізації.
Відповідні роз’яснення наведені в листі ДПС від 26.06.2025 № 16234/7/99-00-21-02-03-07, розміщеному за посиланням: Головна / Законодавство / Податкове законодавство / Листи / Лист ДПС від 26.06.2025 № 16234/7/99-00-21-02-03-07 (https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/79581.html).
116. Облік платників податків
Чинна публікація
Коротка:
Відомості про пункт заправки паливом для власних потреб (цистерна, роздатна колонка тощо) подаються із застосуванням принципу укрупнення інформації, який передбачає групування об’єктів оподаткування за ознакою їх однотипності.
У довіднику наявні типи об’єктів оподаткування, до яких можливо віднести такий об’єкт оподаткування як пункт заправки паливом для власних потреб (цистерна, роздатна колонка тощо). Такими типами об’єктів оподаткування можуть бути, наприклад: автозаправочна станція (АЗС), бензоколонка, паливний склад, пересувна АЗС, сховище, паливно-заправочний комплекс, автозаправочний комлекс тощо. Для об’єкта оподаткування, тип якому обрано за функціональним призначенням, у графу 4 «Найменування об’єкта оподаткування» розд. 3 заяви про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП вноситься точна його назва.
Повна:
Пунктом 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI встановлено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування (неосновне місце обліку).
Порядок подання та форма заяви про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП (далі – Заява за ф. № 20-ОПП), встановлені розд. VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі – Порядок № 1588).
Відповідно до п. 8.4 розд. VIIІ Порядку № 1588 Заява за ф. № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
У Заяві за ф. № 20-ОПП надається інформація про всі об’єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.
Під час надання Заяви за ф. № 20-ОПП застосовується принцип укрупнення інформації, яка надається про об’єкт оподаткування.
Принцип укрупнення інформації не застосовується під час надання інформації про об’єкти рухомого та нерухомого майна, які підлягають реєстрації у відповідному державному органі з отриманням відповідного реєстраційного номера.
Заява за ф. № 20-ОПП заповнюється із дотриманням Пам’ятки для заповнення розд. 3 Заяви про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Додаток до Заяви за ф. № 20-ОПП).
Графа 3 «Тип об’єкта оподаткування» розд. 3 Заяви за ф. № 20-ОПП заповнюється відповідно до рекомендованого довідника, що оприлюднений на вебпорталі ДПС (https://tax.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/dovidniki-/127294.html).
Обрання із довідника відповідного типу об’єкта оподаткування здійснюється з урахуванням принципу укрупнення інформації (у разі його застосування), виду діяльності, для якої такий об’єкт оподаткування відкривається, створюється чи реєструється, та відповідності об’єкта за своїм функціональним призначенням до наявного типу у довіднику.
З метою конкретизації інформації про об’єкт оподаткування суб’єкт господарювання має можливість зазначити додаткові відомості про нього у графі 4 «Найменування об’єкта оподаткування» розд. 3 Заяви за ф. № 20-ОПП.
Враховуючи, що під час подання Заяви за ф. № 20-ОПП доцільно застосовувати принцип укрупнення інформації, який передбачає групування об’єктів оподаткування за ознакою їх однотипності, відомості про пункт заправки паливом для власних потреб (цистерна, роздатна колонка тощо) подаються із застосуванням зазначеного принципу.
У довіднику наявні типи об’єктів оподаткування, до яких можливо віднести такий об’єкт оподаткування як пункт заправки паливом для власних потреб (цистерна, роздатна колонка тощо). Такими типами об’єктів оподаткування можуть бути, наприклад: автозаправочна станція (АЗС), бензоколонка, паливний склад, пересувна АЗС, сховище, паливно-заправочний комплекс, автозаправочний комлекс тощо. Для об’єкта оподаткування, тип якому обрано за функціональним призначенням, у графу 4 «Найменування об’єкта оподаткування» розд. 3 Заяви за ф. № 20-ОПП вноситься точна його назва.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
Якщо працівник, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливій період отримує заробітну плату (середній заробіток) та одночасно грошове чи майнове (речове) забезпечення військовослужбовця, що виплачуються з бюджету то роботодавець під час нарахування заробітної плати такому працівнику не має право на застосування податкової соціальної пільги.
Водночас слід зазначити, що члени сімей загиблих військовослужбовців не віднесені до переліку категорій платників податку, які мають право на податкову соціальну пільгу відповідно до ст. 169 Податкового кодексу України.
Повна:
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ далі – ПКУ).
Статтею 169 ПКУ визначено порядок надання податкової соціальної пільги, її розмір, перелік категорій платників податку, які мають право на таку пільгу та обмеження щодо її застосування.
Так відповідно до п. 169.1 ст. 169, ПКУ з урахуванням норм абзацу першого п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
Підпунктом 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що роботодавець – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.
Заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати.
Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з п.п. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може бути застосована до заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді грошового чи майнового (речового) забезпечення військовослужбовців, що виплачуються з бюджету.
Відповідно до частини шостої ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХII «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено, що військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період є одним із видів військової служби.
Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Таким чином, у разі якщо працівник, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливій період отримує заробітну плату (середній заробіток) та одночасно грошове чи майнове (речове) забезпечення військовослужбовця, що виплачуються з бюджету то роботодавець під час нарахування заробітної плати такому працівнику не має право на застосування податкової соціальної пільги.
Водночас слід зазначити, що члени сімей загиблих військовослужбовців не віднесені до переліку категорій платників податку, які мають право на податкову соціальну пільгу відповідно до ст. 169 ПКУ.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб кошти, які виплачуються юридичною особою – продавцем фізичній особі – покупцю у зв’язку з поверненням товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, яке не пов’язане із гарантійним обслуговуванням.
При цьому, такі кошти відображаються у Додатку 4ДФ до Розрахунку під ознакою доходу «138».
Повна:
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ.
Статтею 165 ПКУ визначено кінцевий перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не підлягають оподаткуванню у джерела виплати.
Так, згідно з п.п. 165.1.12 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна у порядку, встановленому законом, а також грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування (заміну) протягом гарантійного строку, але не вище ніж ціна придбання таких товарів.
Частиною першою ст. 9 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023) передбачено, що споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.
Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.
Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж (частина друга ст. 9 Закон № 1023).
Крім того, п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ визначено, що особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового місяця, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.
Відповідно до довідника ознак доходів фізичних осіб, наведеного у додатку 2 до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна у порядку, встановленому законом, а також грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування (заміну), протягом гарантійного строку, але не вище ніж ціна придбання таких товарів, відображаються податковим агентом під ознакою доходу «138».
Враховуючи зазначене, кошти, які виплачуються юридичною особою – продавцем фізичній особі – покупцю у зв’язку із поверненням товару належної якості, але не вище ніж ціна придбання такого товару, не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому, такі кошти відображаються у Додатку 4ДФ до Розрахунку під ознакою доходу «138».
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
У колонці 1 зазначаються дані колонки 13 таблиці 3 додатка 5 (Д5) (далі – таблиця) за попередній (податковий період);
у колонці 2 – дані колонки 14 таблиці за попередній (податковий період);
у колонках 3 та 4 – обсяг та суми ПДВ за операціями з постачання товарів / послуг, які були придбані платником податку та оплачені в податковому (звітному) періоді, за який подається додаток 5 (Д5) до декларації з ПДВ;
у колонках 5 та 6 – обсяг придбаних товарів / послуг та суми ПДВ, які неоплачені в податковому (звітному) періоді, за який подається подається додаток 5 (Д5) до декларації з ПДВ. Зазначені обсяги та суми ПДВ таких товарів / послуг розподіляються далі в колонках 7, 8, 9, 10;
у колонках 7 та 8 – частка обсягу та суми ПДВ неоплачених товарів / послуг (з колонок 5 та 6 відповідно), які були придбані платником податку для касового методу.
у колонках 9 та 10 частка обсягу та суми ПДВ неоплачених товарів / послуг (з колонки 5 та 6 відповідно), які були придбані платником податку не для касового методу та податковий кредит щодо яких формується за першою з подій;
у колонках 11 та 12 зазначається оплата із залишку з попереднього (іх) періоду (ів) неоплачених товарів / послуг для касового методу (з колонок 1 та 2 відповідно).
Суми ПДВ з колонок 4, 10, 12 включаються платником податку до податкового кредиту за наявності належним чином складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної.
у колонках 13 та 14 – залишок неоплачених товарів / послуг для застосування касового методу, що переноситься до колонок 1 та 2 відповідно таблиці розрахунку за наступний звітний (податковий) період.
Сума обсягу, що зазначається в колонці 13, розраховується за формулою: значення колонки 1 – значення колонки 11 + значення колонки 7.
Сума ПДВ, що зазначається в колонці 14 розраховується з формулою: значення колонки 2 – значення колонки 12 + значення колонки 8.
У таблиці операції з придбання товарів / послуг, необоротних активів, за якими податкові зобов’язання визначаються лише за загальним правилом або тільки за касовим методом не відображаються.
Таблиця заповнюється у гривнях із копійками. Підсумкові рядки заповнюються у гривнях без копійок із відповідним округленням за загальновстановленими правилами.
Повна:
Форма та Порядок заповнення і подання податкової звітності з ПДВ затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 21).
У складі декларації подаються передбачені Порядком № 21 додатки. Додатки додаються до декларацій за наявності подій, які підлягають відображенню у таких додатках (пп. 9 та 11 розд. III Порядку № 21).
Додатком до декларації є, зокрема, додаток 5 «Розрахунок (перерахунок) частки використання товарів / послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях (Д5)» (далі – додаток 5 (Д5)).
У разі одночасного застосування платником касового методу і загальних правил визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту у зв’язку товарів / послуг, при постачанні яких застосовується одночасно як касовий метод, так і загальні правила визначення податкових зобов’язань і податкового кредиту, такий платник здійснює розподіл сум ПДВ нарахованих (сплачених) у зв’язку з отриманням товарів / послуг у порядку і за формою відповідно до таблиці 3 додатка 5 (Д5) (далі – таблиця).
Заповнення таблиці здійснюється наступним чином:
у колонці 1 зазначаються дані колонки 13 таблиці за попередній (податковий період);
у колонці 2 – дані колонки 14 таблиці за попередній (податковий період);
у колонках 3 та 4 – обсяг та суми ПДВ за операціями з постачання товарів / послуг, які були придбані платником податку та оплачені в податковому (звітному) періоді, за який подається додаток 5 (Д5) до декларації з ПДВ;
у колонках 5 та 6 – обсяг придбаних товарів / послуг та суми ПДВ, які неоплачені в податковому (звітному) періоді, за який подається подається додаток 5 (Д5) до декларації з ПДВ. Зазначені обсяги та суми ПДВ таких товарів / послуг розподіляються далі в колонках 7, 8, 9, 10;
у колонках 7 та 8 – частка обсягу та суми ПДВ неоплачених товарів / послуг (з колонок 5 та 6 відповідно), які були придбані платником податку для касового методу;
у колонках 9 та 10 – частка обсягу та суми ПДВ неоплачених товарів / послуг (з колонки 5 та 6 відповідно), які були придбані платником податку не для касового методу та податковий кредит щодо яких формується за першою з подій;
у колонках 11 та 12 – зазначається оплата із залишку з попереднього(іх) періоду(ів) неоплачених товарів / послуг для касового методу (з колонок 1 та 2 відповідно);
суми ПДВ з колонок 4, 10, 12 включаються платником податку до податкового кредиту за наявності належним чином складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної;
у колонках 13 та 14 – залишок неоплачених товарів / послуг для застосування касового методу, що переноситься до колонок 1 та 2 відповідно таблиці розрахунку за наступний звітний (податковий) період.
Сума обсягу, що зазначається в колонці 13, розраховується за формулою: значення колонки 1 – значення колонки 11 + значення колонки 7.
Сума ПДВ, що зазначається в колонці 14 розраховується з формулою: значення колонки 2 – значення колонки 12 + значення колонки 8.
У таблиці операції з придбання товарів / послуг, необоротних активів, за якими податкові зобов’язання визначаються лише за загальним правилом або тільки за касовим методом не відображаються.
Таблиця заповнюється у гривнях із копійками. Підсумкові рядки заповнюються у гривнях без копійок із відповідним округленням за загальновстановленими правилами.
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
Для орендодавця, який здає нерухомість фізичній особі, яка не є самозайнятою особою, та є відповідальним за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, мінімальна сума орендного платежу не визначається.
При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди.
Повна:
Згідно із частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦКУ).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) (п. 1.1 ст. 1 ПКУ).
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
При цьому нормами розділу IV ПКУ не передбачено реєстрації в органах ДПС договорів оренди.
Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) регламентується ст. 170 ПКУ.
Податковим агентом платника податку – орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об’єктів нерухомості інших, ніж зазначені в п.п. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 ПКУ (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар (п.п. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 ПКУ).
При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.
Відповідно до п.п. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 ПКУ доходи, зазначені у п.п. 170.1.1 – 170.1.3 п. 170.1 ст. 170 ПКУ, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною п. 167.1 ст.167 ПКУ.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 № 1253 «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб» (далі – Методика) постановлено рекомендувати органам місцевого самоврядування сіл, селищ, міст, на території яких розміщене нерухоме майно, що надається в оренду, визначати мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі такого майна за формулою, що міститься у затвердженій цією постановою Методиці.
Так, ця Методика не застосовується орендарями – фізичними особами, що не є суб’єктами господарювання.
Водночас пунктом 6 Методики встановлено, що якщо орган місцевого самоврядування не визначив мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна чи не оприлюднив її до початку звітного податкового року у спосіб, найбільш доступний для жителів територіальної громади, об’єкт обкладення податком на доходи фізичних осіб визначається орендарем (крім орендарів – фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання) виходячи з розміру орендної плати, передбаченого в договорі оренди.
Отже, орган місцевого самоврядування зобов’язаний щороку ухвалювати рішення щодо визначення мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна та оприлюднювати її до початку звітного податкового року у спосіб, найбільш доступний для жителів територіальної громади.
У разі, якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди. Відповідно до п.п. 170.1.5 п. 170.1 ст. 170 ПКУ якщо орендар є фізичною особою, яка не є самозайнятою особою, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку – орендодавець.
При цьому такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені ПКУ для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу, сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов’язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації (п.п. «а» п.п. 170.1.5 п. 170.1 ст. 170 ПКУ).
Таким чином, для орендодавця, який здає нерухомість фізичній особі, яка не є самозайнятою особою, та є відповідальним за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, мінімальна сума орендного платежу не визначається.
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податків (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).
Також доходи від надання нерухомості в оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Ставка військового збору становить 5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Статтею 179 ПКУ передбачено порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації).
Відповідно до п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ.
При цьому фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 ПКУ).
103. Податок на доходи фізичних осіб
Чинна публікація
Коротка:
За умови документального підтвердження дати отримання іноземних доходів (сплати податку) розрахунок ПДФО проводиться із суми доходів з іноземних джерел, отриманих протягом звітного року та перераховується у гривні за валютним курсом Національного банку України (далі – НБУ), що діє на момент отримання таких доходів або сплати податку згідно з довідкою відповідного державного органу країни, де отримується такий дохід.
Якщо дата отримання іноземних доходів документально не підтверджена, то ПДФО розраховується із загальної суми доходів з іноземних джерел, отриманих протягом звітного року, при цьому такі доходи вважаються такими, що отримані у останньому календарному місяці звітного року та перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на 31 грудня звітного року.
Повна:
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначено розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), відповідно до п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) резидента є іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Порядок оподаткування іноземних доходів регулюється п. 170.11 ст. 170 ПКУ, п.п. 170.11.1 якого визначено (з урахуванням вимог п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ), що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача який зобов’язаний подати до 1 травня року, що настає за звітним, річну податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – Декларація), та оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ, крім:
а) доходів, визначених п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПКУ, що оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПКУ;
б) прибутку від операцій з інвестиційними активами, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.2 ст. 170 ПКУ;
в) прибутку контрольованих іноземних компаній, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.13 ст. 170 ПКУ;
г) виплат у грошовій чи негрошовій формі у зв’язку з розподілом прибутку, або його частини, джерелом яких є утворення без статусу юридичної особи, створене на підставі правочину або зареєстроване відповідно до законодавства іноземної держави (території) без створення юридичної особи, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 170.11 прим. 1.1 ст. 170.11 прим. 1 ПКУ.
З метою усунення подвійного оподаткування суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими ПКУ (п. 13.4 ст. 13 ПКУ).
Відповідно до п. 13.5 ст. 13 ПКУ для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
Згідно з абзацом першим п.п. 170.11.2. п. 170.11 ст. 170 ПКУ у разі, якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній Декларації.
Водночас, сума податку з іноземного доходу платника податку – резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України (п.п. 170.11.4 п. 170.11 ст. 170 ПКУ).
При цьому, згідно з п. 164.4 ст. 164 ПКУ, під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України (далі – НБУ), що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до ст. 13 ПКУ, такий платник зобов’язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання Декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену ПКУ та іншими законами (абзац другий п.п. 170.11.2. п. 170.11 ст. 170 ПКУ).
Наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 із змінами затверджені форма Декларації та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – Інструкція).
Згідно з п. 5 розд. ІІІ Інструкції у розд. V «Податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб / військового збору» Декларації в рядку 18 вказується сума податків, сплачених за кордоном, на яку платник податку має право зменшити суму річного податкового зобов’язання згідно з п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 ПКУ, згідно з яким сума податку з іноземного доходу платника податку – резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суми податку, обчисленої на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України.
Значення рядка 18 розд. V Декларації не має перевищувати значення рядка 13 розд. V Декларації. При цьому, в рядку 13 вказується загальна сума податкових зобов’язань з ПДФО, яка дорівнює значенню графи 6 рядка 10 розд. ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» Декларації.
Враховуючи викладене, за умови документального підтвердження дати отримання іноземних доходів (сплати податку) розрахунок ПДФО проводиться із суми доходів з іноземних джерел, отриманих протягом звітного року та перераховується у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент отримання таких доходів або сплати податку згідно з довідкою відповідного державного органу країни, де отримується такий дохід.
Водночас, якщо дата отримання іноземних доходів документально не підтверджена, то податок розраховується із загальної суми доходів з іноземних джерел, отриманих протягом звітного року, при цьому такі доходи вважаються такими, що отримані у останньому календарному місяці звітного року та перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на 31 грудня звітного року.
126. Військовий збір
Чинна публікація
Коротка:
Ні, не мають право, оскільки такі суми не є помилково та/або надміру сплаченими сумами грошового зобов’язання та не підлягають поверненню платнику податку або зарахуванню в рахунок майбутніх платежів.
Повна відповідь:
Відповідно до п.п. 2 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками військового збору є фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої, другої та четвертої групи.
Абзацом першим п.п. 1.11 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що платники військового збору, зазначені у п.п. 2 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, сплачують військовий збір шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники можуть здійснити сплату військового збору авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Нарахування авансових внесків для платників військового збору, зазначених у п.п. 2 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ, здійснюється контролюючими органами.
Платники військового збору, зазначені, зокрема, у п.п. 2 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення», відображають нараховані суми військового збору (в тому числі щомісячні авансові внески військового збору) у складі податкової декларації платника єдиного податку (абзац третій п.п. 1.11 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Згідно з п. 296.2 ст. 296 ПКУ платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду.
Водночас, відповідно до п.п. 1.12 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої та другої групи, податкова адреса яких знаходиться на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації, мають право не сплачувати військовий збір за період з першого числа місяця, в якому почалися бойові дії на відповідній території, виникла можливість бойових дій або почалася тимчасова окупація такої території, до останнього числа місяця, в якому було завершено такі активні бойові дії, припинено можливість бойових дій або завершено тимчасову окупацію.
Для таких платників збору, які скористалися правом не сплачувати збір, контролюючий орган не проводить нарахування авансових внесків військового збору.
Податкові зобов’язання із сплати військового збору нараховуються таким платникам збору за періоди, за які був сплачений військовий збір, що відображені в декларації платника єдиного податку.
Дати початку та завершення активних бойових дій, виникнення та припинення можливості бойових дій або початку та завершення тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі – Перелік). Перелік затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Згідно з п.п. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПКУ платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому ПКУ.
Відповідно до п. 43.1 ст. 43 ПКУ помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст. 43 ПКУ та ст. 301 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Не підлягають поверненню помилково та/або надміру сплачені суми грошових зобов’язань та пені платникам податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VIІ «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій.
Помилково сплачені грошові зобов’язання – суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету та/або на єдиний рахунок від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов’язань, та у випадках, передбачених ст. 35 прим. 1 ПКУ (п.п. 14.1.182 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Надміру сплачені грошові зобов’язання – суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату (п.п. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої та другої групи податкова адреса яких знаходиться на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації платники, які не скористались правом щодо несплати військового збору та сплачували авансові внески, зобов’язані відобразити такі суми у підрозд. 1 «Для платників єдиного податку першої, другої груп» розд. VIII «Визначення податкових зобов’язань по військовому збору» Податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця першої – другої групи, оскільки такі суми не є помилково та/або надміру сплаченими сумами грошового зобов’язання та не підлягають поверненню платнику податку в порядку, передбаченому ПКУ, або зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього збору.
135. Загальні питання
Чинна публікація
Коротка:
Надання роз’яснень стосовно законодавства про працю в частині заповнення та подання повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу / укладення гіг-контракту або припинення трудового договору знаходиться в правовому полі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Згідно з Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а cаме: Державна служба України з питань праці (далі – Держпраці), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (далі – КМУ).
При цьому штрафи, зазначені в частині другій ст. 265 КЗпП, накладаються Держпраці, у порядку, визначеному КМУ.
Повна:
Згідно з частиною третьою ст. 24 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ (далі – КЗпП) працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі – КМУ).
З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ (частина друга ст. 173 прим. 3 КЗпП).
Крім того, згідно з частиною першою ст. 23 Закону України від 15 липня 2021 року № 1667-IX «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон № 1667), який визначає організаційні, правові та фінансові засади функціонування правового режиму Дія Сіті, до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидент Дія Сіті повідомляє про укладення гіг-контракту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, в порядку, встановленому КМУ.
Кабінет Міністрів України постановою від 17 червня 2015 року № 413 визначив Порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу / укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником (далі – Постанова № 413).
Тобто, відповідно до положень Постанови № 413 органи ДПС лише приймають від власників підприємств, установ, організацій чи фізичних осіб та/або резидентів Дія Сіті повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу / укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником (далі – Повідомлення), проте не регулюють питання трудових відносин, встановлених ст. 24, частиною другою ст. 173 прим. 3 КЗпП та частиною першою ст. 23 Закону № 1667.
Відповідно до абзацу шостого п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.
Отже, надання роз’яснень стосовно законодавства про працю в частині заповнення та подання Повідомлення знаходиться в правовому полі Мінекономіки.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, є Державна служба України з питань праці (далі – Держпраці).
Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює Держпраці, у порядку, визначеному КМУ (ст. 259 КЗпП).
При цьому штрафи, зазначені в частині другій ст. 265 КЗпП, накладаються Держпраці, у порядку, визначеному КМУ.
101. Податок на додану вартість
Чинна публікація
Коротка:
Для цілей класифікації товарів використовують Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України».
З питання правильності визначення коду товарної класифікації згідно з УКТЗЕД для товарів, що поставляються в наборі/комплекті при оформленні документів (у тому числі податкових накладних) пропонуємо звертатись до Торгово-промислової палати України (їх регіональних відділень) або науково – дослідних інститутів судових експертиз.
Довідник умовних кодів товарів розміщено на головній сторінці офіційного вебпорталу Державної податкової служби України в рубриці Головна/Довідники, Реєстри, Переліки/Довідники/Довідник умовних кодів товарів (https://tax.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/dovidniki-/288992.html).
Повна:
Відповідно до п.п. «і» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити як код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг – код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду
Для цілей класифікації товарів використовують Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19 жовтня 2022 року № 2697-IX «Про Митний тариф України».
З питання правильності визначення коду товарної класифікації згідно з УКТЗЕД для товарів, що поставляються в наборі/комплекті при оформленні документів (у тому числі податкових накладних) пропонуємо звертатись до Торгово-промислової палати України (їх регіональних відділень) або науково – дослідних інститутів судових експертиз.
Ведення Державного класифікатора продукції та послуг (далі – ДКПП) здійснює Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем». При визначенні коду послуги потрібно користуватись Класифікатором ДК 016:2010.
З питання правильності визначення кодів згідно з ДКПП пропонуємо звертатись до Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства.
Згідно з п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267, Державна податкова служба України визначає умовні коди товарів, що відсутні в УКТ ЗЕД, та забезпечує їх оприлюднення на власному офіційному вебпорталі для використання платниками податку при складанні податкових накладних відповідно до ст. 201 ПКУ.
Довідник умовних кодів товарів розміщено на головній сторінці офіційного вебпорталу Державної податкової служби України в рубриці Головна/Довідники, Реєстри, Переліки/Довідники/Довідник умовних кодів товарів (https://tax.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/dovidniki-/288992.html).
102. Податок на прибуток підприємств
Чинна публікація
Коротка:
Сума авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, що має бути сплачена у звітному (податковому) періоді відображається у Додатку ЩАВ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (рядок 26 ЩАВ) (далі – Додаток ЩАВ) у таблиці 1 «Розрахунок авансового внеску за кожний пункт обміну іноземних валют».
Значення рядка 26 таблиці 1 Додатка ЩАВ переноситься до рядка 26 ЩАВ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (далі – Декларація).
Сума нарахованих та сплачених авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, яка не перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток за такий податковий (звітний) період, враховується у зменшення нарахованої суми податку на прибуток і відображається у рядку 16.5 Додатка ЗП до рядка 16 ЗП Декларації, та розраховується за формулою, передбаченою у примітці 2.
У разі, якщо сума авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, сплачених протягом звітного (податкового) року (рядок 26 ЩАВ Декларації), перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання за такий податковий (звітний) рік, сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових (звітних) періодів і не враховується в додатку ЗП до рядка 16 ЗП Декларації в рахунок такого зменшення та не використовується для погашення податкових зобов’язань в наступних податкових (звітних) періодах.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Відповідно до п. 137.11 ст. 137 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платники податку, які здійснюють діяльність з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі, зобов’язані сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств за кожний пункт обміну іноземної валюти, внесений до Реєстру пунктів обміну іноземної валюти станом на перше число поточного місяця. Авансові внески та податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які здійснюють діяльність з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі, визначаються у порядку, передбаченому п. 141.13 ст. 141 ПКУ.
Платники податку, які здійснюють діяльність з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі, сплачують щомісяця, не пізніше останнього операційного (банківського) дня поточного місяця, авансовий внесок з податку на прибуток підприємств за кожний пункт обміну іноземної валюти, внесений до Реєстру пунктів обміну іноземної валюти станом на перше число поточного місяця, у розмірі, визначеному п.п. 141.13.2 п. 141.13 ст. 141 ПКУ (п.п. 141.13.1 п. 141.13 ст. 141 ПКУ).
Згідно з п.п. 141.13.3 п. 141.3 ст. 141 ПКУ авансові внески з податку на прибуток підприємств, сплачені відповідно до п. 141.3 ст. 141 ПКУ, є невід’ємною частиною податку на прибуток.
Сплачена протягом звітного (податкового) періоду сума авансових внесків з податку на прибуток підприємств зменшує податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств, розраховані за результатами такого звітного (податкового) періоду за базовою (основною) ставкою, визначеною ст. 136 ПКУ, у сумі, що не перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання за такий податковий (звітний) період.
У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного (податкового) року, перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання за такий податковий (звітний) рік, сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових (звітних) періодів.
Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток не підлягає поверненню платнику податку як надміру та/або помилково сплачені податкові зобов’язання, не може бути зарахована в рахунок інших податків і зборів (обов’язкових платежів) та на неї не поширюються положення ст. 43 ПКУ.
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому Декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
Форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1415/27860) (далі – Декларація).
Платники, що здійснюють діяльність з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі у рядку 10 «Особливі відмітки» проставляють відмітку «платника податку, який сплачує авансові внески за кожний пункт обміну іноземної валюти».
Сума авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, що має бути сплачена у звітному (податковому) періоді відображається у Додатку ЩАВ до Декларації (рядок 26 ЩАВ) (далі – Додаток ЩАВ) у таблиці 1 «Розрахунок авансового внеску за кожний пункт обміну іноземних валют».
В таблиці 1 «Розрахунок авансового внеску за кожний пункт обміну іноземних валют» відображається, зокрема:
сума авансового внеску (графа 5), яка розраховується за формулою, передбаченою у примітці 2;
загальна сума авансового внеску з пунктів обміну іноземних валют, сплачена у звітному (податковому) періоді (рядок 26).
Значення рядка 26 таблиці 1 Додатка ЩАВ переноситься до рядка 26 ЩАВ Декларації.
У рядку 27 Декларації відображається сума авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, що нарахована та сплачена у попередньому звітному (податковому) періоді поточного року, з урахуванням уточнень (р. 26 Декларації за попередній звітний (податковий) період поточного року).
Рядок 28 Декларації заповнюється платниками податку, які подають звітність поквартально та за рік.
У платників, у яких базовим звітним (податковим) періодом є календарний рік, рядок 19 (22, 25, 28) дорівнює рядку 17 (20 АВ, 23 ПН, 26 ЩАВ) Декларації.
Платники податку, які подають звітність поквартально у рядку 28 Декларації (рядок 26 ЩАВ - рядок 27) відображають суму авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, нараховану за результатами останнього звітного (податкового) періоду.
Сума нарахованих та сплачених авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, яка не перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток за такий податковий (звітний) період, враховується у зменшення нарахованої суми податку на прибуток і відображається у рядку 16.5 Додатка ЗП до рядка 16 ЗП Декларації, та розраховується за формулою, передбаченою у примітці 2.
У разі, якщо сума авансових внесків з пунктів обміну іноземних валют, сплачених протягом звітного (податкового) року (рядок 26 ЩАВ Декларації), перевищує суму нарахованого податкового зобов’язання за такий податковий (звітний) рік, сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових (звітних) періодів і не враховується в додатку ЗП до рядка 16 ЗП Декларації в рахунок такого зменшення та не використовується для погашення податкових зобов’язань в наступних податкових (звітних) періодах.
106. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Чинна публікація
Коротка:
Так, враховуються, при цьому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за такі об’єкти житлової нерухомості.
Повна:
Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – Податок), визначено ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ).
Обчислення суми Податку з об’єкта / об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у порядку визначеному п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ.
Підпунктом «б» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника Податку більше одного об’єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку.
За наявності у власності платника Податку об’єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до п.п. «в» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ, та відповідної ставки податку.
Сума Податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості (п.п. «г» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до положень п. 2 п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, Податок не нараховується та не сплачується, зокрема за знищені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, за 2021 рік та наступні податкові (звітні) періоди – за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, дані про знищення яких внесені до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі – Реєстр пошкодженого та знищеного майна).
Порядок ведення Реєстру пошкодженого та знищеного майна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2023 року № 624.
Підставою для обчислення податкових зобов’язань з Податку за об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що були пошкоджені або знищені, є відомості, визначені ст. 266 ПКУ, дані Реєстру пошкодженого та знищеного майна та дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Враховуючи зазначене, об’єкти житлової нерухомості, дані про знищення яких внесені до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, враховуються при обчисленні бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості, (їх часток), що перебувають у власності фізичної особи, при цьому Податок не нараховується та не сплачується за такі об’єкти житлової нерухомості.
104. Податок на доходи суб’єктів підприємницької діяльності
Чинна публікація
Коротка:
З питання трудових відносин платник податків – фізична особа – підприємець може звернутися до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Повна:
Відповідно до ст. 42 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі – Конституція), кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
При цьому ст. 43 Конституції визначено, що кожний громадянин України має право на працю, а також на створення державою умов для повного виконання цього права.
Згідно з п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Разом з тим, працівник – це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, трудовий договір укладається роботодавцем з фізичною особою, а не з фізичною особою – підприємцем.
Одночасно зауважуємо, що відповідно до абзацу шостого п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.
Таким чином, з питання трудових відносин платник податків – фізична особа – підприємець може звернутися до Мінекономіки.
126. Військовий збір
Чинна публікація
Коротка:
Доходи, визначені ст. 292 Податкового кодексу України.
Детальніше у повній відповіді.
Повна:
Згідно з п.п. 3 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками військового збору є платники єдиного податку третьої групи.
Об’єктом оподаткування військовим збором для платників, визначених у п.п. 3 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ (платників єдиного податку третьої групи), є доходи, визначені ст. 292 ПКУ (п.п. 3 п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).
Відповідно до п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом платника єдиного податку є:
1) для фізичної особи – підприємця – дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;
2) для юридичної особи – будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ;
3) для платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів) – обсяг коштів, зарахованих на рахунок такого платника податків у банку.
Згідно із п. 292.3 ст. 292 ПКУ до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.
До суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених ПКУ.
У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента) (п. 292.4 ст. 292 ПКУ).
Не є доходом суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента, а також суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нараховані платником єдиного податку відповідно до закону (п. 292.10 ст. 292 ПКУ).
Згідно з п. 292.11 ст. 292 ПКУ до складу доходу, визначеного ст. 292 ПКУ, не включаються:
1) суми податку на додану вартість;
2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;
3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів;
4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;
5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) – платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;
6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця;
7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ;
8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;
9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених ПКУ, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;
10) дивіденди, отримані платником єдиного податку – юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному ПКУ;
11) безоплатно надані (передані) особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них, на користь суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я, за умови якщо:
1) такі товари на день укладення договору про їх закупівлю були включені до Переліку лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них, що закуповуються за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я, та/або до Переліку лікарських засобів, що закуповуються за договорами керованого доступу, затверджених Кабінетом Міністрів України; та
2) такі товари були придбані особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я або за кошти грантів (субгрантів) для виконання програм Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією в Україні відповідно до закону.
110. Транспортний податок
Чинна публікація
Коротка:
Якщо Перелік легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком, розміщений на вебпорталі, із врахуванням змін та доповнень, внесених Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, у тому числі після 1 лютого податкового (звітного) року, містить транспортний засіб з параметрами, що відповідають легковому автомобілю власника, то такий автомобіль є об’єктом оподаткування транспортним податком у звітному періоді починаючи з 1 січня податкового (звітного) року.
Повна:
Згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ є об’єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки), за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року Мінекономіки, на своєму вебпорталі розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі – Перелік), який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів» (далі – Методика).
Відповідно до абзацу другого п. 13 Методики у разі відсутності на вебпорталі Мінекономіки інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об’єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономіки за зверненням Державної податкової служби України та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює Перелік, зазначений в абзаці першому п. 13 Методики, такою інформацією та розміщує її на своєму вебпорталі.
Разом з тим, власник легкового автомобіля може отримати інформацію з вебпорталу Мінекономіки про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна та тип пального (п. 14 Методики).
Враховуючи викладене, визначальною ознакою віднесення транспортного засобу до об’єкта оподаткування транспортним податком є наявність його у Переліку.
При цьому, якщо Мінекономіки доповнює Перелік відповідним легковим автомобілем, у тому числі після 1 лютого податкового (звітного) року, то такий автомобіль є об’єктом оподаткування транспортним податком починаючи з 1 січня податкового (звітного) року.
