База Знань - Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс

ПитанняНа підставі яких первинних документів здійснюється списання дебіторської та кредиторської заборгованостей у разі ліквідації нерезидента (у т. ч. чи допускається використання відомостей з відкритих реєстрів країни реєстрації нерезидента як підстави для такого списання), та чи підлягають легалізації офіційні документи від компетентних органів іноземної держави щодо ліквідації такого контрагента?

ВідповідьКоротка:
              Питання порядку оформлення первинних документів для підтвердження факту здійснення господарської операції та відображення у бухгалтерському обліку операцій із списання дебіторської та кредиторської заборгованостей у взаємовідносинах з нерезидентом, належить до компетенції Міністерства фінансів України.
              За умови, що нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, його офіційні документи вважатимуться належним чином легалізованими у разі, якщо, вони містять апостиль, та нотаріально засвідчений переклад документу.
              У разі, якщо нерезидент є резидентом країни з якою укладено міжнародний договір України та яка не є учасником Гаазької Конвенції, офіційні документи видані компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, вважатимуться належним чином легалізованими за умови наявності консульської легалізації.
Повна:
              Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
              Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цп. 44.1 ст. 44 ПКУ.
              Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 ПКУ).
              Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).
              Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
              Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства відповідно до ст. 4 Закону № 996 повинні ґрунтуватися, зокрема, на принципі нарахування, тобто доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
              Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
              Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).
              Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.
              Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996).
              Відповідно до частин першої та другої ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
              Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:
              назву документа (форми);
              дату складання;
              назву підприємства, від імені якого складено документ;
              зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
              посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
              особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
              Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
              Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
              Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
              Наголошуємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).
              Отже, питання порядку оформлення первинних документів для підтвердження факту здійснення господарської операції та відображення у бухгалтерському обліку операцій із списання дебіторської та кредиторської заборгованостей у взаємовідносинах з нерезидентом, належить до компетенції Міністерства фінансів України.
              Відповідно до ст. 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
              Відповідно до ст. 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі – Гаазька Конвенція) остання поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
              Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
              1) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
              2) адміністративні документи;
              3) нотаріальні акти;
              4) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
              Відповідно до ст. 2 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
              Частина перша ст. 3 Гаазької Конвенції встановлює, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
              Отже, за умови, що нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, його офіційні документи вважатимуться належним чином легалізованими у разі, якщо, вони містять апостиль, та нотаріально засвідчений переклад документу.
              У разі, якщо нерезидент є резидентом країни з якою укладено міжнародний договір України та яка не є учасником Гаазької Конвенції, офіційні документи видані компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, вважатимуться належним чином легалізованими за умови наявності консульської легалізації.

Відповідь оцінили користувачів ЗІР

-				+

Натисніть для оцінки відповіді

Ім'я:
Email:

Відповідь оцінили користувачів ЗІР

Оцініть будь-ласка якість наданої відповіді: